З 7 по 18 жовтня 2024 року відбувся п’ятий мистецько-рекреаційний кемп у Карпатах. У проєкті взяли участь 53 учасники з Харківської, Херсонської, Одеської, Миколаївської, Донецької, Запорізької, Дніпропетровської, Сумської та Чернігівської областей. До участі були запрошені діти та підлітки віком від 10 до 16 років, які цікавляться різними видами творчості.
Основні принципи проєкту:
На наше глибоке переконання, ці принципи створюють сприятливу атмосферу для творчого розвитку, взаємопідтримки та зцілення.
Програма проєкту включала активності, що вже довели свою ефективність у відновленні психоемоційного стану дітей у попередніх подібних проєктах:
Програма була адаптована відповідно до вікових особливостей учасників: для молодшої групи (10–11 років) заняття мали більш ігровий формат, але у кожній групі учасники мали можливості для самовираження через мистецтво, як індивідуально, так і в команді. Діти могли читати вірші, виконувати пісні, танцювати, демонструвати акторські етюди та стендап. У команді вони створювали різноманітні колаборації, розвивали відчуття взаємодії («відчуття ліктя»), емпатію та пробували себе у різних формах комунікації — як вербальної, так і невербальної, працюючи у парах, трійках, групах.
Чому акцент був саме на активації власної творчої ініціативи учасників і заохоченні до імпровізації — чи то у музикуванні, акторській майстерності чи рухових заняттях? Тому що імпровізаційні форми мистецтва не мають “правильних” або “неправильних” відповідей. Вони надають багато простору для самовираження, самопізнання та відновлення контакту з собою. Імпровізація дає місце для унікального творчого прояву без оцінки і обмежень, дозволяючи учасникам відчути свою унікальність і розкрити внутрішні ресурси.

Проєкт подарував безліч сильних позитивних емоцій: захоплення, вдячності, підтримки, радості, натхнення. Водночас, важливою частиною арттерапевтичного процесу стало проживання та трансформація складних емоцій, таких як злість, гнів, смуток і навіть почуття втрати. Особливо ці почуття пропрацьовувалися у перформативних формах: під час акторських імпровізацій, музичних і тілесно-рухових практик.
На поверхню піднімалися глибокі та болючі теми: вимушена еміграція, переїзд, конфлікти з батьками, переживання самотності, відчуженості, покинутості, знецінення з боку інших. Через ці теми діти проживали свій внутрішній світ у мікросоціумі проєкту.
Ментори через вправи, імпровізації, музику та рух створювали екологічний і підтримуючий простір, де важкі емоції могли бути усвідомлені та трансформовані. Це дозволяло звільнитися від внутрішнього напруження, надаючи учасникам відчуття полегшення та гармонії.
Координатори також допомагали дітям вирішувати міжособистісні питання, якщо ті виникали під час спілкування, спрямовуючи негативні емоції у конструктивне русло. Таким чином, проєкт став не лише творчим простором, а й платформою для емоційного зростання та психологічного відновлення.
Координатори вікових груп виконували надважливу роль у проєкті, забезпечуючи постійний зв’язок із групами та кожним учасником окремо. Їхня увага була спрямована на спостереження за змінами як у фізичному, так і в емоційному стані дітей. Завдяки щоденним ранковим колам координатори могли проговорювати всі питання, що виникали впродовж перебування, та вчасно реагувати на прояви апатії, зниження емоційного фону, пригніченості, незадоволення чи надмірної збудженості.
Особливу увагу координатори приділяли непорозумінням у кімнатах, неврозоподібним проявам, агресії, а також змінам у апетиті, скаргам на погіршення самопочуття чи здоров’я, соматичним проявам тощо. Їхня робота включала як індивідуальну підтримку учасників, так і аналіз групової динаміки: від настроїв у командах і рівня згуртованості до ефективності ранкових кіл рефлексії та активності учасників у зворотному зв’язку.
Всі дорослі учасники проєкту – організатори, координатори та ментори – були об’єднані спільною метою: сприяти позитивним змінам у дітей та підлітків. Вони докладали зусиль, щоб завдяки спеціально розробленій програмі та організованим заняттям поступово підвищувалася впевненість, ініціативність, лідерські якості учасників, а також їхня залученість до всього, що відбувалося.
Програма була побудована так, щоб посилити командний дух, сприяти налагодженню ефективного та глибокого спілкування, створити атмосферу підтримки, довіри та близькості між учасниками. Завдяки такому підходу діти та підлітки отримували не лише нові навички та досвід, а й можливість відчути себе частиною згуртованого, дружнього колективу.

На фінальному творчому вечорі учасники представили виставу, створену під час занять акторською майстерністю, а також музично-руховий перформанс. Майже для всіх це був принципово новий досвід.
Зазвичай, діти, які займаються акторською майстерністю вдома, звикли до певного формату цих занять, де акторам пропонується п’єса, розподіляються ролі, і вони вивчають свої репліки, після чого проводяться репетиції, де кожен рух, жести, міміка героїв суворо регламентовані. В нашому проєкті ми використовуємо зовсім інший підхід.
Вистава на фінальному вечорі складалася з текстів, створених самими учасниками. Ментори запропонували ідею, яку учасники протягом кількох днів творчо обробляли, створюючи унікальні авторські роботи в кожній групі. Хоча вистава мала заздалегідь проговорену структуру і послідовність, вона була імпровізованою – учасники взаємодіяли один з одним безпосередньо під час виступу, в моменті, гнучко реагуючи на всі обставини, проявляючи себе, граючи самих себе.
Під час програвання власних текстів, вони проявляли та усвідомлювали свій психічний матеріал, свій життєвий досвід, іноді дуже травматичний і болісний. Перформативна колективна форма цієї роботи (як на етапі підготовки вистави, так і під час виступу) дає сильний відгук серед дітей і підлітків: вона дає відчуття власної спроможності, відкриття і усвідомлення своїх здібностей, досвід впевненості і радості від досягнення результату, дає прекрасний позитивний досвід творчої командної роботи.
Музично-руховий перформанс також був цілковито імпровізованим, без попередньо завчених рухів, з музикою, що народжувалася на ходу. Глядачі, як і самі музиканти і танцюристи, відзначали, наскільки потужно і цікаво відчувалося розкриття кожного в цій активності, наскільки вільно, розкуто і креативно відчувалося своє тіло після низки занять з музикування та руху. Багато учасників зазначали, що це було цілюще: через таку специфічну невербальну комунікацію у вправах з контактної імпровізації вони працювали над своїм страхом бути неприйнятими, комплексами, страхом сцени, публічності, страхом близькості тощо.
Зазвичай кожен учасник у таких арттерапевтичних практиках отримує щось “своє”. Один із відгуків після такої роботи:
«Мені надзвичайно сподобалась акторська майстерність! Для мене це не те що щось нове, я таким вже займалася недовгий період, проте це було казково та фантастично, я була в захваті! Для мене було дуже цікаво та весело рухові практики, під час їх виконання я відчуваю себе спокійно, розслаблено. Це був дуже цікавий досвід, що ніколи не забудеться! Абсолютно всі вправи для мене були зрозумілі, вони ніби вводять тебе в транс і вже байдуже хто як подивиться на тебе, тіло починає саме рухатися, та “промовляти” свої думки та емоції. А оркестр – це насправді був для мене новий досвід. Грати на музичних інструментах, співати та просто насолоджуватися музикою. Я не думала, що настільки обожнюю музику, але виявилося, що це саме так!».
Також на фінальному вечорі учасники представили власно написані пісні – як ті, що створювалися командою, так і індивідуальні. Написання та показ своєї пісні – це потужна терапевтична робота, яка дає звільнення внутрішнього творчого імпульсу, подолання сором’язливості, закритості, закріплення впевненості у своїх силах, дає досвід подолання внутрішнього напруження через перенаправлення його на творчі види діяльності, такі як створення текстів і музики.
Дорослі учасники проєкту (6 координаторів вікових груп (по двоє на кожну), 6 менторів і 2 волонтери) також активно долучалися до різноманітних активностей, формували творчі міні-колективи та створювали номери для виступів разом із дітьми.
Щовечора проводилися захопливі творчі заходи: презентація кімнат, квартирник, модний показ, концертні виступи та інші цікаві ініціативи, які створювали теплу та натхненну атмосферу.

Для того щоб оцінити зміни, які відбулися в учасників табору, було проведено анкетування на початку проєкту та після його завершення. Аналізувалися такі показники:
На початку проєкту у багатьох учасників спостерігалися тривожні стани, неврозоподібні прояви, помітні тілесні “зажими”, закриті пози у спілкуванні, настороженість. Багато дітей і підлітків вже довгий час відчувають дефіцит живого спілкування через дистанційне навчання (з початку пандемії та в умовах війни), що впливає на їхні комунікативні навички. Під час вправи «Дерево очікувань» у перший день проєкту більшість учасників висловлювала бажання знайти нових друзів, покращити навички спілкування та навчитися працювати в команді.
До завершення проєкту було помітно значні позитивні зрушення:
Завдяки щоденним ранковим колам, на яких учасники мали можливість відкрито висловлювати свої потреби, бажання, труднощі, сумніви та побоювання, значно покращилося розуміння себе та інших. Багато хто відзначив, що ця щоденна рефлексія була надзвичайно важливою: вона дозволяла відчути себе почутим, сприяла розв’язанню конфліктів і підтриманню здорової, дружньої атмосфери в групах. Ранкові кола позитивно вплинули на розвиток саморефлексії, допомагаючи учасникам краще усвідомлювати свої стани й переживання.
Організаторам вдалося створити атмосферу творчої підтримки, що сприяла виникненню відчуття справжньої близькості та єдності в команді. Особливо вираженим цей командний дух став у старшій групі (14-16 років), де наприкінці табору сформувалися цікаві й перспективні творчі колаборації. Як координатори, так і самі учасники відзначали, що в цій групі виникли справжні дружні стосунки.
У середній (12-13 років) і молодшій (10-11 років) групах інтеграція була менш вираженою, хоча й там діти знаходили друзів і охоче об’єднувалися для виконання спільних завдань. Проте вікові особливості впливали на динаміку груп: у молодшій групі, через природні особливості віку, складно досягти настільки сильного “злиття” в групі, а в середній групі спостерігався “дух протесту”, характерний для підлітків цього віку. Тут більше проявлялися індивідуальні та лідерські якості, ніж згуртованість.
Сама ідея програми з її творчими вечорами та загальними заходами створювала чудові умови для ближчого знайомства учасників різних вікових груп. Це був простір, де вони могли вільно спілкуватися, дізнаватися одне про одного, знаходити спільні інтереси, обмінюватися досвідом та емоціями. Особливо цінною була можливість взаємодії не лише в межах своєї вікової команди, але й з учасниками інших груп, що сприяло утворенню нових дружніх зв’язків.
Багато учасників зазначали, що для них важливою стала саме відсутність конкуренції та змагань. Такий підхід сприяв щирому ентузіазму та залученню до підготовки і участі у всіх заходах. Глибокі, теплі стосунки виникали не лише між самими дітьми, а й між ними та менторами, координаторами. Підлітки охоче зверталися до дорослих, щоб поділитися ідеями, обговорити важливі для себе теми, попросити пораду чи допомогу в підготовці до творчих подій.

Проєкт мав значний позитивний вплив на учасників, покращуючи як емоційний, так і фізичний стан дітей та підлітків. У багатьох учасників спостерігалося поліпшення сну, апетиту, зростання рівня енергії. Найбільш вражаючим результатом стало підвищення самооцінки, впевненості в собі та розвиток навичок самопрезентації. Діти відзначали, що їм стало легше висловлювати свої думки, виступати на публіці та ефективно спілкуватися. Багато хто подолав власні страхи, що створило фундамент для подальшого розвитку у творчій сфері.
Підлітки особливо підкреслювали важливість партнерського спілкування з координаторами й менторами у стилі “дорослий-дорослий”. Така взаємодія, заснована на повазі, рівності й довірі, допомогла учасникам відчути власну цінність, відновити самоповагу та обдумати своє майбутнє.
Незважаючи на виклики, зумовлені тривалою ізоляцією через пандемію, війну та онлайн-навчання, команда проєкту впоралася з труднощами адаптації учасників. Для багатьох дітей це був перший досвід самостійної поїздки без супроводу батьків. Процес адаптації іноді був складним: вирішення побутових питань, встановлення контактів із сусідами по кімнаті, дотримання правил. Також очікувано актуалізувалися глибокі емоційні переживання, зокрема сум за батьками та травмуючі спогади, пов’язані з війною.
Фахівці проєкту були готові до таких викликів і надавали дітям необхідну підтримку, забезпечуючи екологічне проживання складних емоцій через арттерапевтичні методики. Завдяки попередньому досвіду реалізації подібних проєктів період адаптації пройшов у керованих рамках, а всі прояви емоційних складнощів були вчасно помічені та опрацьовані.
Для того, щоб зрозуміти, з якими викликами може стикнутися доросла команда проєкту під час роботи з дітьми і підлітками, на початку кемпу проводилося попереднє опитування.
Виявилося, що значна кількість дітей і підлітків мала труднощі з комунікацією та соціальною адаптацією:
Ці показники свідчать про певну соціальну ізоляцію, що, ймовірно, була наслідком тривалої дистанційної освіти, переїздів та обмеження спілкування через війну.
Попри виявлені труднощі, результати підсумкового опитування демонструють високий рівень задоволення учасників:
Згідно з опитуванням, 24.9% учасників відчували труднощі, однак 13.7% із них змогли їх подолати. Труднощі, з якими стикалися діти, були різноманітними:

Незважаючи на труднощі, 76.5% учасників зазначили, що відчули позитивні зміни у своєму характері. Відгуки свідчать про глибоке переосмислення та особистісне зростання:
66.6% учасників відмітили загальні позитивні зміни.
72.5% помітили, що у них покращилися фізичні показники — сон і апетит.
86.2% зазначили, що під час проєкту переживали переважно позитивні емоції.
67% написали, що відчували радість. Також згадували відчуття зацікавленості («Найчастіше я переживав цікавість. Мені було цікаво, чи буде день насиченим, що буде на заняттях і чи будуть заняття взагалі цікавими»), здивування, бадьорості, піднесеності, сміливості, самовпевненості, вмотивованості, веселості, щастя.

«Я завжди знаходилась в стані цікавості до майбутніх занять, тому що ми завжди робили щось нове) я отримала дуже багато натхнення та заряду на втілення нових ідей. Також захват від досягнень моїх друзів та нових знайомих тут. Я неймовірно ними пишаюсь».
Деякі учасники відчували «різні емоції, але більше були позитивні емоції. Навіть коли комусь ставало сумно, ми підтримували один одного», «Найчастіше я відчувала радість, піднесеність, трохи суму та злості, але зазвичай лише позитив!»,«Було багато емоцій, в тому числі й негативних, але переважали все ж таки радість, натхнення, спокій, любов», «Радість, підтримку, я почувалася натхненно, відчула легкість змогла показати себе такою як я є і не соромитись, щастя, любов, захват», «Справді багато. Але в більшості випадках вони були позитивними. Іноді, мені було сумно: деякі виступи торкали мою душу, або я чув голос мами й сумував за домівкою. Але я сміявся, дуже багато сміявся, і справді, саме ця емоція супроводжувала мене протягом проєкту».
На прохання поділитися своїм найцікавішим відкриттям ми отримали багато цікавих відповідей, серед них такі:
На питання «Які висновки ти зробив, спілкуючись з дітьми з різних регіонів України?», отримали такі відгуки:
Коли учасники писали відгуки щодо свого перебування на проєкті, вони зазначали, що цінність для них була в тому, що це можливість спробувати багато нового і незвичного, нові люди, новий досвід, нові історії і переживання.

Після закінчення проєкту, батьки учасників проходили опитування, де висловлювали свої враження щодо стану своїх дітей після повернення додому.
Вони оцінювали їхній фізичний і емоційний стани, а також зміну поведінки, до прикладу, покращення комунікації, збільшення самостійності, виникнення нових захоплень.
21,5% батьків/опікунів зазначили, що дитина стала більш спокійною:
23,5% відмітили більшу самостійність, 31,3% — покращення навичок комунікації.
54,9% батьків зазначили, що емоційний стан їхньої дитини значно покращився:
Також батьки зазначили, що, на їхній погляд, дітям було важливо отримати:
Крім того, батьки/опікуни зазначали, що їхнім дітям було важливо знайти друзів, «розкритися та повірити в себе», «проявитися як особистість», «отримати досвід виступу на сцені перед аудиторією», «радіти за інших».
Також цінними для учасників, на думку батьків, стали «Творчі експерименти, досвід вивільнення поганих думок через творчі активності». Вони зазначали, що вже після проєкту в дітей з’явилися нові захоплення: «Донька зробила висновок, що їй подобається виступати на сцені, подобається щось самій вигадувати, буди у гарному колективі однодумців. Багато фотографувала, все нам показала, за кожного розповіла, у кого який талант, які всі веселі і зі своєю харизмою. Це дуже гарний досвід!».

Проєкт створив сприятливі умови для розвитку комунікативних та соціальних навичок, підвищення впевненості в собі та емоційного відновлення. Зворотний зв’язок від учасників підтвердив, що ця робота була важливою і трансформаційною для багатьох із них.
100% організаторів, координаторів і менторів, які працювали над проєктом, відзначають значні позитивні зміни, які відбулися з дітьми та підлітками протягом їхнього перебування. З часом учасники проявили більшу ініціативність, активність і згуртованість. Внутрішня комунікація в командах значно покращилася, з’явилися нові ідеї щодо власного життя та планів. Після закінчення проєкту учасники продовжують спілкування між собою, діляться враженнями, планують майбутні зустрічі. Діти та підлітки, які на початку проєкту були напруженими і закритими, поступово розкрилися, почали показувати себе з різних боків, щиро здружилися і сумували у останні дні – не хотіли розлучатися.
Доросла команда проєкту спостерігала якісні зміни в фізичному, психоемоційному стані учасників, а також на когнітивному і поведінковому рівнях. Реабілітаційна цінність програми є надзвичайно високою, і подальша робота у цьому напрямку є вкрай необхідною, особливо в умовах повної травматизації дітей та підлітків через війну, пов’язану з нею довготривалий стрес, ізольованість, проблеми з комунікацією, адаптацією та високий рівень агресії в суспільстві.
Текст — Марина (Маша) Сльот
Фото — Неллі Минасова
Український переклад англомовного посібника Creative Care: A Resource for Artist Working in Humanitarian Contexts, виданого у 2025 році спільними зусиллями Jameel Arts & Health Lab та Нью-Йоркського університету.
16-27 січня 2026 року
17-28 жовтня 2025 року
Пьотр Армяновський розповідає про спеціалізовані VR-рішення, які вже застосовують в Україні.
7-18 квітня 2025 року
Визначення, міфи, психосоціальні наслідки — усе, що варто знати й пам’ятати про епілепсію.