Лекція Даррена Абрахамса “Травмоінформоване лідерство”

Ця лекція Даррена Абрахамса є логічним продовженням попередньої. На попередній лекції ми розглянули визначення травми та її вплив, передумови використання травмоінформованого мистецтва і його приклади. У цій лекції Даррен розповів про лідерство, його основні елементи і принципи, які необхідно враховувати в реалізації травмоінформованих проєктів.

Даррен Абрахамс — оперний співак, спеціаліст з терапії травми, який працює як фасилітатор та керівник проєктів у сферах особистісного, культурного та громадського розвитку. Даррен є коучем і консультантом проєкту «Musicians Without Borders», де навчає музикантів використовувати музику для побудови миру. Він також є засновником організації «The human hive», яка готує практиків у сфері травми, і співзасновником ансамблю «One World Orchestra», який досліджує ідею «дому» через музику. Даррен має тривалий досвід роботи в контекстах, пов’язаних з війною, і є досвідченим фахівцем у створенні відчуття безпеки та об’єднанні спільнот заради зцілення.

Пропонуємо відеозапис і короткий конспект лекції для тих, хто не зміг доєднатися до зустрічі. Ця лекція буде корисною для студентів і фахівців мистецького профілю, психологів, арттерапевтів та всіх, хто цікавиться темою травми та планує створювати травмоінформовані проєкти.

Свою лекцію Даррен Абрахамс почав з того, що нагадав присутнім зміст попередньої лекції. Нагадаємо, що, за думкою Даррена, метою будь-якого травмоінформованого проєкту є трансформація, яку він розуміє як процес переходу спільноти від одного стану до іншого. Тож завданням лідера в цьому процесі є створення необхідних умов для трансформації.

На попередній лекції ми також говорили про такі поняття, як регуляція і дерегуляція. Регуляція — це здатність керувати своїми думками та емоціями і обирати свою поведінку. Дерегуляція — порушення цієї здатності. Як лідери травмоінформованих проєктів ми працюємо не з самою травмою, а з поведінкою, що виникає внаслідок травмування. Ми не виконуємо роль терапевтів, ми не зобов’язані знати історії людей або причини їхньої поведінки. Травматичні чинники не обов’язково передбачають розвиток травми, інколи травматичні ситуації можуть сприяти розвитку стійкості. Важливо те, як ми сприймаємо і переживаємо травматичний досвід. Саме неможливість поділитися своїми емоціями і отримати підтримку є причиною виникнення травми.

У травмоінформованому підході використовується таке поняття, як співналаштування (attunement) — здатність адекватно й емпатично реагувати на емоційні потреби та настрої інших людей. Це дуже важливий інструмент лідерства. Якщо ми не можемо співналаштуватися на емоції та потреби людей, ми не будемо здатні змінити ситуацію в спільноті. Також нам необхідно зрозуміти, що їй бракує для того, щоб ці зміни почали відбуватися. Тут важливо згадати, що є три стадії, в яких громада може перебувати у момент реалізації проєкту. Якщо ми знайомимося з нею у момент кризи, найперше необхідно створити відчуття безпеки у середовищі. Якщо це етап устаткування (settling), і люди намагаються звикнути до нових обставин, необхідно створити відчуття належності. І останнє, на етапі розширення можливостей (empowering) ми маємо активізувати їхній стан, дати відчуття сенсу й мети речам, які вони роблять.

Згадаємо також принципи реалізації будь-якого травмоінформованого проєкту.

• Учасники проєкту завжди перебувають в центрі уваги, і ми як фасилітатори орієнтуємося на їхній досвід.
• Звертаємо увагу також на розбудову зв’язків між учасниками, учасниками та командою, командою і лідером проєкту.
• Процес важливіший за результат.
• Ми маємо бути чуйними і працювати з наявними проблемами громади, а не нав’язувати їм щось своє.
• Потрібно посилювати громаду, надаючи їй можливості вибору.

Як ми можемо створити умови для трансформації?

Варто визнати, що працюючи над проєктом, ми не можемо контролювати середовище, в якому існує спільнота. Ми контролюємо лише нашу відповідь на травматичний досвід. Говорячи про безпеку, належність і мету, треба розуміти, що ці емоції неможливо нав’язати людині, якщо вона цього не переживає. Учасники проєкту мають відчути і привласнити їх собі. Тому ми маємо найбільше думати не про зміст проєкту, а про те, як саме ми робимо те, що робимо. Тобто дбати передусім про емоційне наповнення.

Як створити безпечне середовище?

Якщо ми говоримо про безпеку, варто пам’ятати, що вона починається з лідера проєкту. Ви маєте почуватися у безпеці, аби ваша команда та учасники проєкту мали схожі відчуття. Всередині команди теж необхідно створити взаєморозуміння, адже конфлікти й суперечки безперечно впливатимуть не тільки на хід реалізації проєкту, але й на саму громаду. Від цих двох аспектів і залежатиме відчуття безпеки в громаді. Правда в тому, що, працюючи зі спільнотами, які пережили травму, ми маємо бути підготовленими до цього, інакше емоції спільноти впливатимуть на нас і збільшуватимуть відчуття небезпеки.

Даррен запропонував 5 ключових принципів, які допоможуть відчути безпеку всередині себе.

• Першим принципом є свідомість — те, які думки ми маємо, як сприймаємо та оцінюємо цей світ з погляду безпеки. Замість того, щоб фокусуватися на несприятливих моментах, необхідно зосередитись на чомусь приємному — гарному спогаді, знайомій людині, події або подорожі, тобто на тому, що викличе в нас позитивні емоції. Таким джерелом емоцій також може бути творчість.
• Другий принцип — це відкритість, готовність вдихнути на повні груди. Відомо, що у небезпеці ритм нашого дихання дещо змінюється: ми починаємо робити короткі швидкі вдихи і видихи. Один зі способів, який допоможе повернути контроль над вашим тілом, це контрольоване дихання. Можна спробувати найпростішу вправу: вдихати через ніс і видихати ротом. Це заспокоїть вашу нервову систему.
• Зміст наступного принципу можна порівняти з деревом, яке пускає коріння глибоко в землю. Нам необхідно знайти опору, відчути, що ми твердо стоїмо на поверхні, зосередитись на відчуттях від контакту з нею.
• Четвертий принцип нагадує нам про те, що необхідно ділитися своїми відчуттями з іншими. Якщо ми переносимо фокус своєї уваги з історії або спогаду, який змушує нас відчувати дискомфорт знову і знову, на взаємодію з іншою людиною, якій розповідаємо про свої почуття — це також допомагає заспокоїтись. Варто пам’ятати, що працюючи в травмоінформованому середовищі, ми маємо справу зі спогадами і відчуттями, які виникли у минулому. Тож треба використовувати техніки, які допоможуть нам зосередитися на теперішньому і позбутися травматичних думок, перенісши їх на смітник історії.
• Останній принцип стосується фізичних вправ, а саме розтягування. Відчуваючи небезпеку, наше тіло зазвичай закривається і скручується. Просто розставляючи руки в різні боки, ми вже допомагаємо нашій нервовій системі позбутися стану застою (stuck) і перейти до потоку (flow).

Ви можете застосовувати ці та інші техніки розслаблення самостійно або разом з командою, а ще використовувати їх у щоденних вправах зі спільнотою, з якою працюєте над проєктом. Пам’ятайте, що саморегуляція веде до співрегуляції. І навіть така проста річ, як посмішка, а травмоінформоване лідерство передбачає дуже багато посмішок, це один із способів допомогти людям відчути безпеку.

Як створити відчуття належності?

Говорячи про відчуття належності, є кілька принципів, які необхідно враховувати.

• Інклюзивність.

У своїх проєктах Даррен завжди працює в колі. Перебуваючи в колі разом з іншими учасниками, кожен відчуває себе залученим у дію. Всі бачать один одного. У колі немає ієрархії. Іншим важливим аспектом інклюзивності є доброзичливість. Не варто сподіватися, що від нашої взаємодії і посмішки люди швидко почнуть змінюватися. Попри те, одним з основних правил для вас має бути твердження: щоб ти не робив сьогодні, я завжди буду радий бачити тебе поряд із собою.

• Рівність.

В ідеальному суспільстві кожен учасник мав би рівні права. Це не означає, що всі люди однакові, адже кожен із нас — індивідуальність і має власні потреби та очікування від роботи з вами. Як лідер ви маєте взаємодіяти з кожним учасником окремо, водночас співвідносячи їхні очікування і потреби з іншими. Пам’ятайте, що кожна людина, навіть та, яка не володіє особливими навичками, вносить свій вклад у проєкт, і він є не менш цінним, ніж той, що вносить більш досвідчений учасник. Одним з головних завдань лідера є зрозуміти потенціал кожного учасника.

• Справедливість.

Треба визнати, що як у будь-якому суспільстві, так і в травмоінформованому проєкті, є люди, що мають обмежені можливості. Ми маємо звертати увагу на таких учасників і надавати їм підтримку. Якщо ми дійсно прагнемо створити рівноправну справедливу громаду, важливо не просто надати всім її членам рівні права, але й забезпечити рівні можливості, що передбачає допомогу тим, у кого через певні обставини таких можливостей немає.

• Взаємодія.

Не дивлячись на наші спроби забезпечити для всіх учасників рівні можливості, треба розуміти, що у такій спільноті кожен учасник братиме участь у заходах по-різному. Пряма взаємодія не завжди можлива. Ми маємо створити таке середовище, в якому учасники можуть як активно взаємодіяти, так і спостерігати та залишатись осторонь. Тобто люди мають почуватимуться вільно і робити те, що хочуть. Як лідер(ка) ми маємо піклуватися про те, щоб взаємодія відбувалася не тільки через активності, але й через радість буття разом.

Лідерство мети

Тут важливо розуміти, що нам потрібно створити середовище, в якому люди не будуть наслідувати нас і виконувати нашу мету, а почнуть встановлювати свої. Для цього нам необхідно забезпечити наступне:

• Творче середовище. Тут не йдеться про створення шедеврів, радше про те, що люди мають можливість спробувати різноманітні творчі активності тут і зараз. Пам’ятайте, що в травма-інформованому проєкті результат не настільки важливий, як процес.
• Вибір. Як лідер(ка) ми маємо забезпечити право всіх учасників на вибір: від найпростіших — як і на якому інструменті грати, до більш складних — написати пісню чи намалювати картину. Дуже важливо, аби в людей завжди була можливість сказати “так” або “ні”. Люди, які пережили травматичний досвід, дуже часто були позбавлені такої можливості. 
• Спільне лідерство. Ми делегуємо учасникам частину лідерських обов’язків і дозволяємо керувати заходом якийсь час. Навіть одну хвилину. Таким чином ми створюємо у людей відчуття розширення можливостей (empowering). 
• Якість. Важливо забезпечити умови та максимально допомогти учасникам створити найкращу річ, на яку вони здатні. Але також важливо розуміти, що критерій якості має залежати від самої спільноти, а не від нас. Ми маємо лише забезпечити рівноправні можливості для кожного з учасників. 

Три позиції лідерства

В цьому питанні на Даррена дуже вплинули роботи бразильського терапевта Ale Duarte, який працює з дітьми, що зазнали травматичного досвіду. Після відвідування його семінару на тему батьківства (parenting), Даррен змінив свій лідерський підхід у травмоінформованих проєктах. 

Тож є три позиції, які може займати лідер у проєкті. 

1. Бути спереду. Ми добре знаємо, як це  — лідер стоїть перед нами і дає чіткі інструкції. 
2. Бути збоку. Лідер бере участь в активностях разом з учасниками. Якщо він просить їх співати, то співає разом з ними. Це лідер, який подає приклад. 
3. Бути ззаду. Це лідерство, в якому ви ніби робите крок назад і віддаєте контроль учасникам. Ви направляєте і підтримуєте, але всі необхідні дії учасники виконують самостійно. 

За думкою Даррена, лідер(ка) травмоінформованого проєкту має поєднувати ці позиції в своїй практиці та відчувати момент, коли та чи інша позиція найбільш ефективна. Також важливо пам’ятати, що поряд з лідером завжди є команда, яка має власні цілі та потреби. Ми маємо працювати пліч-о-пліч. І не забувати, що робота над травмоінформованим проєктом має бути радісною. І це те, що також вимагає доволі значних зусиль. 

Лекція відбулася 13 травня 2024 року у межах пілотного проєкту з травмоінформованого мистецтва для українських університетів, започаткованого українськими та британськими експертами з Харкова, Львова, Івано-Франківська, Кропивницького, Лондона та Единбургу за ініціативи Art Therapy Force.