“Що таке травмоінформоване мистецтво?” Лекція Даррена Абрахамса

24 квітня 2024 року відбулася перша лекція пілотного проєкту з травмоінформованого мистецтва для українських університетів, започаткованого українськими та британськими експертами з Харкова, Львова, Івано-Франківська, Кропивницького, Лондона та Единбургу за ініціативи Art Therapy Force.

У цій лекції Даррен Абрахамс представив своє визначення травмоінформованого мистецтва, розповів про основні принципи і умови його використання, а також навів приклади такого підходу у власній діяльності і роботі колег. 

Даррен Абрахамс — оперний співак, спеціаліст з терапії травми, який працює як фасилітатор та керівник проєктів у сферах особистісного, культурного та громадського розвитку. Даррен є коучем і консультантом проєкту “Musicians Without Borders”, де навчає музикантів використовувати музику для побудови миру. Він також є засновником організації “The human hive”, яка готує практиків у сфері травми, і співзасновником ансамблю “One World Orchestra”, який досліджує ідею “дому” через музику. Даррен має тривалий досвід роботи в контекстах, пов’язаних з війною, і є досвідченим фахівцем у створенні відчуття безпеки та об’єднанні спільнот заради зцілення. 

Пропонуємо відеозапис і короткий конспект лекції для тих, хто не зміг доєднатися до зустрічі. Ця лекція буде корисною для студентів і фахівців мистецького профілю, психологів, арттерапевтів та всіх, хто цікавиться темою травми та її впливом. 

Свою лекцію Даррен Абрахамс розпочав із цитати Ганса Крістіана Андерсена: “Де не спрацьовують слова, говорить музика”. Він показав відео, на якому хлопець грає на скрипці у таборі для біженців у Бельгії. Скрипка і маленький наплічник – це все, що юнак мав із собою, пішки пройшовши відстань від Ірану до Боснії. Він не говорив мовами країн, які проходив повз, але його зв’язком з оточуючим світом була музика. І де б він не бував, він успішно встановлював зв’язки і заводив знайомства саме через музику. 

Даррен розповів, що його робота з травмою як музиканта розпочалася у Північній Франції в місті Кале. Він разом з колегами застосували прийом мистецької інтервенції через травма-інформований підхід у таборі для біженців, в якому перебували люди з різних країн. Інтервенція розпочалася з автобусу, який вони перетворили на школу. Здебільшого це був освітній проєкт, але вони також працювали з креативністю і організовували мистецькі проєкти. В такій ситуації, яку важко назвати стабільною і комфортною, вони зрозуміли важливість створення оточення, яке було б безпечним для людей. І це не тільки про середовище, в якому люди можуть фізично почуватися в безпеці, це також про відносини між людьми і про лідерство в травма-інформованій групі. Після цього вони розробили філософію своїх інтервенцій, назвавши її “with, not for”, що означає співтворення і співлідерство під час створення мистецтва разом з учасниками групи.

Що таке травма?

Як тілесно-орієнтований терапевт, Даррен розглядає травму як реакцію нервової системи на надмірно складний досвід і переживання. У порівнянні з розбитою вазою, під час травми наша особистість, наш досвід і емоції розлітаються на друзки, роблячи нас фрагментарними. Задачею травмоінформованої допомоги є саме склеювання цих друзок знову докупи. І тут варто розуміти, що травма це не те, що стається з кимось іншим, це те, що трапляється з нами всіма незалежно від того, ким і де ми є. Даррен наводить цитату Бесселя ван дер Колка, голландського психіатра, письменника, дослідника і педагога, з його бестселеру «The Body Keeps the Score»: “Не обов’язково бути учасником бойових дій або відвідувати табір біженців у Сирії чи Конго, щоб зіткнутися з травмою. Травма трапляється з нами, нашими друзями, нашими сім’ями, нашими сусідами”.

Але чи можна, наприклад, вважати травмою падіння дитини з велосипеду? Так, але не сам момент падіння, а те, що (не)відбувається потім. Адже завдяки підтримці цей досвід може сприяти розвитку стійкості. В момент травми наша захисна система мобілізується, і нам потрібна активна підтримка, щоб пережити сильні емоції, перш ніж ми підемо далі. Травмоінформовані середовища це такі середовища, в яких емоції можуть вивільнятися вільно. Терапевти травми називають такий зв’язок між людьми в групі співналаштування, тобто здатність адекватно та емпатично реагувати на емоційні потреби та настрої інших людей.

Як травма впливає на людину?

Травма порушує дію організму на трьох рівнях: біологічному, психологічному і соціальному. На біологічному рівні порушується серцебиття, дихання, кров’яний тиск, травлення, сон; зазнають змін пізнавальна і імунна системи; у людини можуть виникнути залежності. На психологічному рівні деякі емоції стають постійними, ніби застрягають в нас. Наприклад, такі емоції, як злість, роздратованість, фрустрація, тривожність, паніка, уникнення, сором, напруга, депресія, безпомічність, безнадійність та інші. На соціальному рівні травма впливає на наші стосунки з іншими: ми стаємо надчутливими, почуваємося самотніми, агресивними; конфліктуємо, ображаємо або уникаємо інших людей, розриваємо зв’язки і вдаємося до насилля.

Але за допомогою музики маємо спосіб ці три системи “впорядкувати”. Музика взаємодіє з нашою біологією, змінюючи наше серцебиття і дихання. Вона змінює наші емоції і допомагає побудувати нові соціальні зв’язки і отримати підтримку в групі. Це дуже ефективний спосіб працювати з усіма цими проблемами, прямо не говорячи про них. Тож травма-інформована допомога через мистецтво це фасилітація руху людини від стану застою до потоку, в якому вона здатна самостійно рухатися далі. Це процес трансформації, задля якого терапевт має створити належні умови.

Принципи, які створюють передумови для трансформації

Кожен з цих принципів пов’язаний з іншим, тож разом вони утворюють структуру, яка працює в єдності. Спочатку ми маємо безпеку, яка, як вже зазначалося, не тільки про безпечне середовище, але і про якість стосунків між людьми. Коли терапевти травми створюють безпечне оточення, вони говорять про такі речі, як само- і співрегулювання. Далі важливо створити відчуття приналежності, що означає включення, або підключення. Як відомо, через травму людина втрачає зв’язки і стосунки з іншими, тож тут важливо створити ситуацію інклюзії, відчуття, що людині тут раді. І останнє, це мета або призначення (purpose). Важливо, щоб люди в цей момент розуміли своє власне призначення, відчували свою значимість і здатність діяти. Це процес надання можливостей (empowering). Створюючи травмоінформоване середовище, терапевти мають пам’ятати про ідентичність кожної людини і розуміти, як ці ідентичності сприяють безпеці, відчуттю приналежності і усвідомленню власних значимостей людей у групі. 

Цікаво, що ці принципи співвідносяться з трьома частинами нашого мозку, які і зазнають значного впливу травми. Це стовбур мозку, який критично важливий для нашого виживання. Лімбічна система, яка точнісінько така сама, як у всіх ссавців, вона відповідальна за глибокі емоційні зв’язки. І префронтальна кора, яка відповідає за виконавчу функцію, тобто здійснює наші рішення. Коли ми переживаємо травматичний досвід, відношення між цими частинами починають змінюватися: наприклад, стовбур мозку стає сильнішим, але нам стає важче приймати рішення і відчувати приналежність до зовнішнього світу. Травмоінформоване мистецтво намагається допомогти цим трьом частинам нашого мозку відновити свою ефективну роботу, і для цього терапевти мають гарантувати безпеку, створити відчуття приналежності і забезпечити відчуття мети для людини. Інтервенції направлені на віднайдення здатності людини керувати своїми думками та емоціями, і обирати свою поведінку. Варто також пам’ятати, що проводячи мистецькі інтервенції, Даррен і його колеги не займаються терапією напряму, але роблять це терапевтично, намагаючись таким чином регулювати роботу нервової системи.

Умови для трансформації

Даррен виділяє наступні умови для трансформації:

1. Зосередженість на досвіді учасника. Тут терапевти мають концентруватися на тому, щоб учасники отримали якісний досвід, а не на тому, щоб фасилітатори створили якісний арт продукт;
2. Побудова зв’язків (не тільки зв’язків з іншими, а і з собою і зі світом навколо);
3. Процес важливіший за результат;
4. Чуйність і бачення потреб учасників. Щоб допомогти їм змінитися, терапевти мають змінювати хід інтервенції відповідно до їх потреб;
5. Надання можливостей (empowering), розвиток впевненості і нових навичок. 

Етапи інтервенції 

Під час роботи з травмованими людьми, важливо пам’ятати про три етапи інтервенцій. Перший етап пов’язаний з кризою – це момент, коли терапевти зустрічаються з людиною, яка перебуває у самому серці кризи, тобто під час конфлікту чи у таборі для біженців. Тут фасилітатори мають створювати середовище безпеки. Наступний етап – устаткування (settling), він відбувається, коли людина вже пережила травму і тепер має знайти спосіб далі з нею жити. Це момент, коли людина має устаткуватися на новому місці або серед нових людей. На цьому етапі важливо створити відчуття приналежності: терапевти мають фокусуватися на розбудові зв’язків і відносин. Наступний і останній етап – це розширення можливостей (empowering), тобто момент, коли люди готові рухатися вперед у своєму житті – розвиватися, шукати нову роботу, опановувати нові навички. На цьому етапі важливо дати людині відчуття сенсу і мети речам, які вона робить. Цілком логічно, що ці всі етапи пов’язані і взаємозалежні.

Приклади травмоінформованого мистецтва 

Далі Даррен навів приклади зі свого досвіду і з досвіду своїх колег травмоінформованих мистецьких проєктів, які були створені у співпраці з людьми, що пережили травму.

Наприклад, робота Opera Circus з людьми з обмеженими можливостями у місті Ченнай, Індія, інтервенції учасників спільноти “Musicians without borders” у таборах для біженців у Боснії чи проєкти його оркестру в місті Кроулі у Великобританії з людьми, які шукають прихисток, і в оперному театрі в Сасексі з підлітками, які мають порушення нервової системи. Цей останній проєкт був присвячений темі крихкості нашої планети і одночасно крихкості нашої нервової системи, і був спрямований на розвиток нових навичок через мистецтво і нові соціальні зв’язки.

Наостанок, розповімо детальніше про проєкт Аманди Козер-Гіллеспі “Second line”, що відбувається з 2012 року до цього часу в місті Деррі у Північній Ірландії. Цей проєкт показує важливість контексту у використанні травма-інформованого мистецтва. 

Інтервенція являє собою марш або парад, що внаслідок тривалої історії громадянських конфліктів в Ірландії стали політизованим явищем. Усвідомлюючи цей контекст і порівнюючи цю традицію з американськими парадами другої лінії, під час яких виконуються джазові пісні, Аманда вирішила змінити сприйняття парадів серед місцевих мешканців. Перед тим, як провести сам парад, протягом двох років вона займалась тим, що налагоджувала зв’язки між двома сторонами громади. Парад мав бути інклюзивною подією, тобто кожна людина могла доєднатися до нього. Умовою було тільки те, що вони мають принести з собою ту музику, якою можна поділитися з іншими. Цікаво, що музика, яку, зрештою, вони приносили, не була музикою цієї культури. Тобто це був простір, в якому всі почували себе в безпеці. Місцеві мешканці пройшли вулицями свого міста, граючи на інструментах і співаючи пісні, маршуючи, зокрема, і по мосту Миру, що було дуже потужним символом трансформації і примирення.