Шостий Kids Art Retreat Project — аналіз проєкту та психоемоційного стану учасників

З 31 січня по 11 лютого 2025 року відбувся шостий мистецько-рекреаційний кемп у Карпатах. У проєкті взяли участь 43 учасники з Харківської, Херсонської, Одеської, Миколаївської, Донецької, Запорізької, Дніпропетровської, Сумської та Чернігівської областей. До участі були запрошені діти та підлітки віком від 10 до 16 років, які цікавляться різними видами творчості. Також у кемпі працювали 6 координаторів вікових груп (по 2 на кожну групу), 6 менторів, лікарка, психологиня та 2 волонтери.

Метою проєкту є:

• проведення творчих занять, спрямованих на реабілітацію та відновлення психоемоційного стану дітей та підлітків;
• створення безпечного екологічного простору для дітей та підлітків з метою відновлення та допомоги у переживанні кризових травматичних подій;
• навчання дітей та підлітків технікам самодопомоги і саморегуляції у випадках тривоги та інших складних емоційних станів;
• підтримка соціальної інтеграції та загального покращення психоемоційного стану учасників кемпу.

Основні принципи проєкту:

• Добровільність: Участь кожного учасника є повністю за власним бажанням, без примусу чи обов’язковості.
• Невимушеність і безоціночність: Атмосфера підтримки, в якій фахівці та діти утримуються від оцінок чи критики, залишаючи простір для вільного самовираження.
• Відсутність порівняння та конкуренції: Орієнтація на індивідуальні досягнення та розвиток кожного, без акценту на змагання чи суперництво.
• Психологічна екологічність: Побудова “горизонтальної” партнерської комунікації між усіма учасниками, незалежно від віку, статусу чи соціального положення.

Програма

Програма проєкту включала активності, що вже довели свою ефективність у відновленні психоемоційного стану дітей у попередніх подібних проєктах:

• Акторська майстерність допомагає зняти психоемоційне напруження, вивільнити складні емоції, розвинути емпатію, покращити комунікацію в групі.
• Музикотерапія сприяє відчуттю себе та інших, єдності через ритмічну синхронізацію, покращує командну роботу через гру в оркестрі та спільне написання терапевтичних пісень.
• Танцювально-рухова терапія допомагає зняти м’язову напругу, розкріпачити тіло, виразити внутрішній стан через рух, вивільнити застиглі емоції та повернути відчуття стабільності й заземленості.
• Створення колажів сприяє зосередженню на внутрішніх переживаннях, розвитку внутрішнього спокою, усвідомленню себе та своїх життєвих цінностей.
• Настільні ігри підвищують емоційний фон, приносять задоволення, розвивають навички командної роботи.
• Творчі вечори дають можливість учасникам презентувати себе сольно або в команді, що допомагає підвищити самооцінку, розвинути креативність і лідерські якості.

Програма була адаптована відповідно до вікових особливостей учасників: для молодшої групи (10–11 років) заняття мали більш ігровий формат, але у кожній групі учасники мали можливості для самовираження через мистецтво, як індивідуально, так і в команді. Діти могли читати вірші, виконувати пісні, танцювати, демонструвати акторські етюди та стендап. У команді вони створювали різноманітні колаборації, розвивали відчуття взаємодії («відчуття ліктя»), емпатію та пробували себе у різних формах комунікації — як вербальної, так і невербальної, працюючи у парах, трійках, групах.

Чому акцент був саме на активації власної творчої ініціативи учасників і заохоченні до імпровізації — чи то у музикуванні, акторській майстерності чи рухових заняттях? Тому що імпровізаційні форми мистецтва не мають “правильних” або “неправильних” відповідей. Вони надають багато простору для самовираження, самопізнання та відновлення контакту з собою. Імпровізація дає місце для унікального творчого прояву без оцінки і обмежень, дозволяючи учасникам відчути свою унікальність і розкрити внутрішні ресурси.

Проєкт подарував безліч сильних позитивних емоцій: захоплення, вдячності, підтримки, радості, натхнення. Водночас, важливою частиною арттерапевтичного процесу стало проживання та трансформація складних емоцій, таких як злість, гнів, смуток і навіть почуття втрати. Особливо ці почуття пропрацьовувалися у перформативних формах: під час акторських імпровізацій, музичних і тілесно-рухових практик.

На поверхню піднімалися глибокі та болючі теми: вимушена еміграція, переїзд, конфлікти з батьками, переживання самотності, відчуженості, покинутості, знецінення з боку інших. Через ці теми діти проживали свій внутрішній світ у мікросоціумі проєкту.

Команда

Ментори через вправи, імпровізації, музику та рух створювали екологічний і підтримуючий простір, де важкі емоції могли бути усвідомлені та трансформовані. Це дозволяло звільнитися від внутрішнього напруження, надаючи учасникам відчуття полегшення та гармонії.

Координатори вікових груп виконували надважливу роль у проєкті, забезпечуючи постійний зв’язок із групами та кожним учасником окремо. Їхня увага була спрямована на спостереження за змінами як у фізичному, так і в емоційному стані дітей. Завдяки щоденним ранковим колам координатори могли проговорювати всі питання, що виникали впродовж перебування, та вчасно реагувати на прояви апатії, зниження емоційного фону, пригніченості, незадоволення чи надмірної збудженості.

Особливу увагу координатори приділяли непорозумінням у кімнатах, неврозоподібним проявам, агресії, а також змінам у апетиті, скаргам на погіршення самопочуття чи здоров’я, соматичним проявам тощо. Їхня робота включала як індивідуальну підтримку учасників, так і аналіз групової динаміки: від настроїв у командах і рівня згуртованості до ефективності ранкових кіл рефлексії та активності учасників у зворотному зв’язку.

Лікарка проєкту цілодобово опікувалася дітьми, надаючи необхідну медичну допомогу. Вона уважно стежила за змінами в апетиті, скаргами на погіршення самопочуття, застудними симптомами та іншими соматичними проявами, своєчасно реагуючи й забезпечуючи комфорт та безпеку учасників кемпу. Її професіоналізм, чуйність і турбота не залишилися непоміченими: як діти, так і доросла команда відзначали її добре серце, а батьки висловлювали вдячність за уважне ставлення до здоров’я їхніх дітей.

Спочатку деякі батьки хвилювалися через застуду дітей або те, що вперше відпустили їх так далеко, проте ці тривоги поступово зникали завдяки турботливій присутності лікарки. Вона завжди була поруч, оперативно допомагала та підтримувала дітей, створюючи атмосферу довіри та спокою.

Додатково занепокоєння батьків зменшували регулярні фото- та відеозвіти в чаті від кураторів і менторів кемпу, а також радісні розповіді дітей, сповнені позитивних емоцій та вражень.

Протягом усього кемпу команду дітей та дорослих супроводжувала психологиня проєкту. Вона уважно спостерігала за змінами в емоційному стані дітей під час різних занять і за потреби надавала індивідуальні консультації. Психологиня брала участь у ранкових колах, де застосовувала діагностичні методики, що допомагали координаторам груп краще розуміти емоційний стан дітей.

Окрім цього, вона проводила психоедукаційні бесіди, під час яких навчала учасників розпізнавати свої почуття, стабілізувати емоційний стан і конструктивно вирішувати конфлікти. Особливу увагу приділяла дітям, які потребували індивідуальної підтримки: хтось уперше поїхав у подорож без батьків і сумував за домом, хтось стикався з невпевненістю в собі, що впливало на його настрій та активність у програмі.

Деякі учасники відчували страх перед виступами, проте завдяки професійному підходу психологині, індивідуальній роботі та підтримці змогли подолати свої переживання, опрацювати страхи й упевнено вийти на сцену. Координатори та ментори консультувалися з психологинею щодо конфліктних ситуацій у мікрогрупах і отримували рекомендації щодо їх ненасильницького й конструктивного вирішення. Психологиня також підтримувала дорослу команду, допомагаючи стабілізувати її психоемоційний стан за потреби.

Завдяки підтримці координаторів, менторів та психологині діти швидше адаптувалися до нових умов і почувалися комфортніше в кемпі. Всі дорослі учасники проєкту – організатори, координатори та ментори – були об’єднані спільною метою: сприяти позитивним змінам у дітей та підлітків. Вони докладали зусиль, щоб завдяки спеціально розробленій програмі та організованим заняттям поступово підвищувалася впевненість, ініціативність, лідерські якості учасників, а також їхня залученість до всього, що відбувалося.

Фінальний показ

На фінальному творчому вечорі учасники представили перформативні номери, створені під час занять акторською майстерністю, а також музично-рухові перформанси. Майже для всіх це був принципово новий досвід.

Зазвичай, діти, які займаються акторською майстерністю вдома, звикли до певного формату цих занять, де акторам пропонується п’єса, розподіляються ролі, і вони вивчають свої репліки, після чого проводяться репетиції, де кожен рух, жести, міміка героїв суворо регламентовані. В нашому проєкті ми використовуємо зовсім інший підхід.

Перформативні сцени на фінальному вечорі складалися з текстів, створених самими учасниками. Ментори запропонували ідею, яку учасники протягом кількох днів творчо обробляли, створюючи унікальні авторські роботи в кожній групі. Хоча сцени мали заздалегідь проговорені структури і послідовність, вони були імпровізованими – учасники взаємодіяли один з одним безпосередньо під час виступу, в моменті, гнучко реагуючи на всі обставини, проявляючи себе, граючи самих себе.

Під час програвання власних текстів, вони проявляли та усвідомлювали свій психічний матеріал, свій життєвий досвід, іноді дуже травматичний і болісний. Перформативна колективна форма цієї роботи (як на етапі підготовки вистави, так і під час виступу) дає сильний відгук серед дітей і підлітків: вона дає відчуття власної спроможності, відкриття і усвідомлення своїх здібностей, досвід впевненості і радості від досягнення результату, дає прекрасний позитивний досвід творчої командної роботи.

Музично-рухові перформанси також були цілковито імпровізованими, без попередньо завчених рухів, з музикою, що народжувалася на ходу. Глядачі, як і самі музиканти і танцюристи, відзначали, наскільки потужно і цікаво відчувалося розкриття кожного в цій активності, наскільки вільно, розкуто і креативно відчувалося своє тіло після низки занять з музикування та руху. Багато учасників зазначали, що це було цілюще: через таку специфічну невербальну комунікацію у вправах з контактної імпровізації вони працювали над своїм страхом бути неприйнятими, комплексами, страхом сцени, публічності, страхом близькості тощо.

Також на фінальному вечорі учасники представили власно написані пісні – як ті, що створювалися командою, так і індивідуальні. Написання та показ своєї пісні – це потужна терапевтична робота, яка дає звільнення внутрішнього творчого імпульсу, подолання сором’язливості, закритості, закріплення впевненості у своїх силах, дає досвід подолання внутрішнього напруження через перенаправлення його на творчі види діяльності, такі як створення текстів і музики.

Дорослі учасники проєкту також активно долучалися до різноманітних активностей, формували творчі міні-колективи та створювали номери для виступів разом із дітьми.

Щовечора проводилися захопливі творчі заходи: презентація кімнат, літературно-музичний квартирник, модний показ, концертні виступи та інші цікаві ініціативи, які створювали теплу та натхненну атмосферу.

Аналіз психоемоційного стану учасників

Для того щоб оцінити зміни, які відбулися в учасників табору, було проведено анкетування на початку проєкту та після його завершення. Аналізувалися такі показники:

1. Фізичний стан: апетит, сон, загальний рівень енергії.
2. Емоційний стан: загальний емоційний фон, стабільність, врівноваженість/тривожність, апатія, прояви агресії.
3. Когнітивний стан: рівень концентрації, здатність утримувати увагу, пізнавальний інтерес тощо.
4. Комунікативні навички: уміння висловлювати свої потреби, звертатися по допомогу, знаходити спільну мову з однолітками, ініціативність у спілкуванні.
5. Рефлексія: усвідомлення своїх станів і труднощів, здатність формулювати, обговорювати свої думки, емоції, враження, розуміння ситуацій.

Початковий стан учасників

На початку проєкту у багатьох учасників спостерігалися тривожність, неврозоподібні прояви, тілесні “зажими”, настороженість, замкненість або, навпаки, агресивність. Через дистанційне навчання, війну та постійні повітряні тривоги, що переривали навчальний процес, діти довгий час відчували дефіцит живого спілкування. Це позначилося на їхньому психоемоційному стані та комунікативних навичках.

Деякі учасники зізнавалися, що їм складно знайомитися з новими людьми, вони відчувають дискомфорт у шумних місцях і не завжди можуть попросити про допомогу.

Під час вправи «Дерево очікувань» у перший день проєкту більшість дітей висловили бажання знайти нових друзів, навчитися акторської майстерності, опанувати музичні інструменти, подолати страх публічних виступів, навчитися співати, танцювати, малювати, краще комунікувати та працювати в команді.

Зміни наприкінці проєкту

До завершення проєкту було помітно значні позитивні зрушення:

• Учасники почувалися більш розкуто, їхній емоційний фон значно покращився.
• Зникли багато тілесних “зажимів”, а взаємодія стала природнішою.
• Контакт із собою та увага до інших зросли, як і рівень емпатії.
• Спілкування між учасниками стало вільним, теплим і чуйним, із повагою до особистих меж та підтримкою одне одного. Особливо це відчувалося у старшій групі.

Завдяки щоденним ранковим колам, які проводили координатори груп, учасники могли відкрито висловлювати свої потреби, бажання, труднощі та сумніви. Це значно покращило розуміння себе та інших. Багато хто відзначав, що така щоденна рефлексія була надзвичайно важливою, адже дозволяла відчути себе почутим, сприяла розв’язанню конфліктів і підтриманню дружньої атмосфери. Вона також допомагала краще усвідомлювати свої емоційні стани й переживання.

Ранкові кола стали важливим інструментом для обговорення питань, що виникали протягом дня, та оперативного реагування на зміни емоційного стану учасників – апатію, пригніченість, збудженість чи незадоволення. Завдяки такому підходу вдалося створити атмосферу довіри та єдності, у якій кожен відчував себе залученим і прийнятим.

Організаторам вдалося створити атмосферу творчої підтримки, що сприяла виникненню відчуття справжньої близькості та єдності в команді. Особливо вираженим цей командний дух став у старшій групі (14-16 років), де наприкінці табору сформувалися цікаві й перспективні творчі колаборації. Як координатори, так і самі учасники відзначали, що в цій групі виникли справжні дружні стосунки.

У середній (12-13 років) групі інтеграція була менш вираженою, хоча діти також знаходили друзів і охоче об’єднувалися для виконання спільних завдань. У середній групі більше проявлявся “дух протесту”, характерний для підлітків цього віку, що призводило до акценту на індивідуальних та лідерських якостях. 

У молодшій групі (10-11 років), враховуючи природні вікові особливості, було складніше досягти глибокої згуртованості та стійкої зосередженості на заняттях. Проте завдяки щирості, творчому підходу та активній підтримці координаторів вдалося створити атмосферу довіри, у якій кожна дитина відчувала себе важливою частиною колективу. Через ігрові формати, командні завдання та інтерактивні методики діти поступово вчилися взаємодіяти, домовлятися та працювати разом, що зрештою сприяло не лише продуктивній роботі, а й розвитку комунікативних навичок і соціальної гнучкості. 

Наприкінці табору учасники почувалися значно вільніше, їхній емоційний фон помітно покращився, вони стали більш відкритими у спілкуванні та взаємодії. На всіх заняттях, що передбачали імпровізацію, було видно кращий контакт із собою та іншими, підвищений рівень уваги до оточення та більше емпатії. 

Діти значно краще комунікували, стали більш чутливими до власних і чужих особистих кордонів, а також зросла взаємна повага та підтримка в групах. У молодшій групі спостерігалася тенденція до об’єднання за гендерною ознакою – хлопчики більше комунікували між собою, як і дівчата між собою, що є природним для цього віку. Загалом, завдяки підтримуючій атмосфері та правильно організованому простору для спілкування, учасники змогли глибше розкритися, краще усвідомити власні потреби й переживання та знайти нових друзів.

Сама ідея програми з її творчими вечорами та загальними заходами створювала чудові умови для ближчого знайомства учасників різних вікових груп. Це був простір, де вони могли вільно спілкуватися, дізнаватися одне про одного, знаходити спільні інтереси, обмінюватися досвідом та емоціями. Особливо цінною була можливість взаємодії не лише в межах своєї вікової команди, але й з учасниками інших груп, що сприяло утворенню нових дружніх зв’язків.

Багато учасників зазначали, що для них важливою стала саме відсутність конкуренції та змагань. Такий підхід сприяв щирому ентузіазму та залученню до підготовки і участі у всіх заходах. Глибокі, теплі стосунки виникали не лише між самими дітьми, а й між ними та менторами, координаторами. Підлітки охоче зверталися до дорослих, щоб поділитися ідеями, обговорити важливі для себе теми, попросити пораду чи допомогу в підготовці до творчих подій.

Проєкт мав значний позитивний вплив на учасників, покращуючи як емоційний, так і фізичний стан дітей та підлітків. У багатьох учасників спостерігалося поліпшення сну, апетиту, зростання рівня енергії. Найбільш вражаючим результатом стало підвищення самооцінки, впевненості в собі та розвиток навичок самопрезентації. Діти відзначали, що їм стало легше висловлювати свої думки, виступати на публіці та ефективно спілкуватися. Багато хто подолав власні страхи, що створило фундамент для подальшого розвитку у творчій сфері.

Підлітки особливо підкреслювали важливість партнерського спілкування з координаторами й менторами у стилі “дорослий-дорослий“. Така взаємодія, заснована на повазі, рівності й довірі, допомогла учасникам відчути власну цінність, відновити самоповагу та обдумати своє майбутнє.

Незважаючи на виклики, зумовлені тривалою ізоляцією через пандемію, війну та онлайн-навчання, команда проєкту впоралася з труднощами адаптації учасників. Для багатьох дітей це був перший досвід самостійної поїздки без супроводу батьків. Процес адаптації іноді був складним: вирішення побутових питань, встановлення контактів із сусідами по кімнаті, дотримання правил. Також очікувано актуалізувалися глибокі емоційні переживання, зокрема сум за батьками та травмуючі спогади, пов’язані з війною.

Фахівці проєкту були готові до таких викликів і надавали дітям необхідну підтримку, забезпечуючи екологічне проживання складних емоцій через арттерапевтичні методики. Завдяки попередньому досвіду реалізації подібних проєктів період адаптації пройшов у керованих рамках, а всі прояви емоційних складнощів були вчасно помічені та опрацьовані.

Результати анкетування

100% дітей зазначили, що їм сподобалося перебування на проєкті.

95% учасників отримали загалом позитивне враження про табір і висловили бажання взяти участь у подібних проєктах у майбутньому.

95% дітей написали у фінальній анкеті, що знайшли нових друзів під час проєкту.

Лише двоє учасників не змогли подружитися, проте вони все ж хотіли б зустрітися з деякими дітьми після завершення проєкту.

93% дітей зазначили, що дізналися для себе щось нове.

28% учасників стикнулися з певними труднощами:

• 10% — із запропонованими активностями (страх публічних виступів, складність швидко генерувати ідеї, брак фантазії).
• 9% — із психологічними викликами (невпевненість, страх ”не вписатися” в групу).
• 8% — із комунікацією (складність домовлятися, конфлікти з сусідами по кімнаті).

5% дітей, які відчували труднощі, не змогли їх подолати. Решта 23% зазначили, що впоралися й ситуація вирішилася.

88% учасників помітили зміни в собі за 10 днів проєкту.

74% дітей відзначили покращення сну та апетиту під час перебування в таборі.

83% учасників помітили позитивні зміни у фізичному стані.

Усвідомлені позитивні зміни

Стосовно змін, які відбулися у психоемоційному стані учасників, ми отримали такі відповіді: 

• «Я почала більше прослуховуватись до себе і поважати свої інтереси та побажання. Почала не так критично сприймати інформацію від інших людей яка б могла зробити мені боляче. Більш не так боюсь засудження публіки».
• “Я повернула себе справжню. Мені останні місяці було капець складно, а зараз я відчуваю таку легкість у собі. Я нарешті знову можу радіти: за себе і за інших.
• «Я став більш відкритим, мені тепер якось стало легше спілкуватись із людьми».
• «Я стала краще розуміти себе та свої потреби. Тепер знаю, що у світі існують класні люди, з якими я мала змогу тут жити і працювати».
• «Я стала більш тактильною та більше спілкуюся з людьми».
• «Я стала говорити як є та не приховувати мої емоції».
• «Я сприймаю себе по іншому, відчуваю себе також творчою та унікальною».
• «Навчилась більш спокійно ставитися до стресових ситуації завдяки підтримці один одного, трошки змінились погляди на деякі речі, стала більш відкритою та щирою». 
• «Тепер я не боюся показувати себе, я не боюся робити дивні речі. Мені комфортно у собі, що найголовніше».
• «Я дізналася свою команду ближче й щиро полюбила тих, кого на початку не розуміла. Я сама стала добрішою й відкритішою, в останні дні, на відміну від перших, не соромилася виступати. А також, я позбулася тривожності й навчилася проживати кожен момент».
• «Я став більше розуміти людей які просять підтримку. Я зрозумів що я не погана людина і дуже творча!»
• «Я стала добріша 💛»

На питання «Які емоції на проєкті ти відчував найчастіше?» 93% учасників відповіли «радість», «захоплення», «цікавість». Ці емоції були пов’язані із заняттями, виступами, людьми з групи, творчими вечорами та колективною роботою.

На запитання “Що було для тебе найважливішим на проєкті?” учасники відповіли так:

• «Коли я сюди їхала, мені було дуже складно морально. Щодня чула вибухи, були проблеми з друзями, школа онлайн. І я відчувала постійну тривогу. І мені було дуже важливо тут цього позбутися. І це сталося :)».
• «Для мене було найголовнішим бачити як всі розкриваються, діляться своїм досвідом, як мистецтво допомагає виражати себе і відкривати щось у собі». «Мені було цікаво спостерігати як я та інші учасники змінюються, стають впевненіші». 
• «Повернути бувалий спокій». 
• «Просто відпочити від війни та побути вперше в Закарпатті». 
• «Я зараз така натхненна, я відчуваю, що попереду у мене — зміни. Я приїду додому іншою людиною. Кращою людиною». 
• «Для мене це було коли мі пішли вгори».
• «Те що я не один».
• «Знайти людей, які допоможуть мені знайти натхнення».
• «Бути собою, та не боятися висловлювати свої думки та почуття». 
• «Віра в себе».
• «Спробувати багато нового, що я не мала змоги спробувати раніше». 
• «Удосконалення, розвиток себе та спілкування з людьми».
• «Єдність між усіма учасниками». 
• «Почувати себе комфортно в новій спільноті».
• «Показати себе».
• «Встановлення себе».
• «Творчі вечори».

Діти поділися своїми найцікавішими відкриттями під час проєкту:  

• «Я відкрив в собі сміливість, я зрозумів що я можу будь що, головне захотіти».
• «Я дізналась, що мені подобаються обійми».
• «Спілкування з людьми може бути без булінгу та притискання😅».
• «Я вмію придумувати сцени та робити образи».
• «Я вмію писати вірші😳».
• «Я вмію спілкуватись з людьми!✨».
• «Помилки це нормально, відчувати щось це прекрасно, надихатись треба постійно, і відчув що можу запалювати мільйони».
• «Виявилось що мені подобається працювати в парі та команді, хоча раніше мені завжди було легше взяти все завдання на себе. Це допомогло мені побачити як взаємодія з іншими може бути цікавою та корисною».
• «Я навчився читати реп».
• «Я стала менше боятися сцени, не соромлюся своєї творчої сторони, стала ще менш сором’язливою. Я зрозуміла що людям іноді потрібен час (щоб звикнути до інших)».
•  «Я зрозуміла, що можу бути просто собою і мене ніхто не буде засуджувати».
• «Уявляється, я справді дуже творча людина, яка багато чого вміє))».

Опитування батьків/опікунів

Після завершення проєкту також було проведено опитування батьків учасників, у якому вони поділилися своїми спостереженнями щодо стану дітей після повернення додому. 

100% батьків відзначили, що фізичний та емоційний стан їхніх дітей покращився після участі в проєкті.

Згідно з відгуками, 21% батьків зазначили, що їхні діти стикнулися з певними труднощами під час кемпу. Деяким учасникам спершу було складно адаптуватися до нового колективу, відкрито взаємодіяти й знайти спільну мову з однолітками. Дехто сумував за домом і батьками, інші відчували страх перед публічними виступами, а в одному випадку дитина пережила панічну атаку перед виходом на сцену. Також траплялися незначні проблеми зі здоров’ям, не пов’язані з проєктом, а в окремих випадках діти захворіли вже під час кемпу.

Попри ці виклики, завдяки підтримці координаторів, менторів, психолога та лікаря учасники змогли адаптуватися, подружитися, подолати страхи й упевнено виступити на сцені. Атмосфера взаємопідтримки допомогла кожному відчути себе частиною великої команди й знайти впевненість у собі. 

100% батьків відзначили, що для них участь дитини в проєкті була важливою.

Батьки зауважили, що їхні діти повернулися додому щасливішими, розкутішими й упевненішими в собі. Це найкраще підтвердження того, що проєкт став для них унікальним простором зростання, відкриттів та нових можливостей. На їхню думку, особливо важливими для дітей стали:

• Комунікація та нові знайомства – діти отримали цінний досвід спілкування, навчилися взаємодіяти з різними людьми, знайшли друзів і розвинули навички командної роботи.
• Творчий розвиток – багато хто вперше спробував себе у вокалі, акторській майстерності, малюванні, грі на гітарі та танцях. Діти виступали на концертах, зустрічалися з творчими людьми, а дехто навіть записав пісню чи вперше вийшов на сцену. Це допомогло їм подолати страх публічних виступів і повірити в себе.
• Особистісний ріст та самостійність – для багатьох це була перша подорож без батьків, що дало їм можливість розвинути навички самостійності, ухвалення рішень і відповідальності за себе та свої дії. Діти стали рішучішими, розкутішими, відкритішими до світу та навчилися бути уважнішими до оточуючих. Це, на думку батьків, стало для дітей важливим досвідом дорослішання.
• Психологічна стійкість – діти навчилися краще розуміти свої емоції, стали більш упевненими й відкритими, а також отримали практичні знання про те, як справлятися зі стресом.
• Мотивація та натхнення – проєкт надихнув учасників на нові цілі, розкриття талантів і навіть волонтерську діяльність. Вони побачили, що навколо багато цікавих, творчих та мотивованих людей, а отже, якщо чогось прагнеш – потрібно шукати можливості й рухатися вперед.
• Розширення горизонту можливостей – вихід із зони комфорту, новий досвід і різноманітні активності допомогли дітям розкрити себе, розвинути ініціативність, навчитися конструктивно вирішувати непорозуміння та бути готовими шукати можливості для розвитку.

Підсумки

Проєкт створив сприятливі умови для розвитку комунікативних та соціальних навичок, підвищення впевненості в собі та емоційного відновлення. Зворотний зв’язок від учасників підтвердив, що ця робота була важливою і трансформаційною для багатьох із них.

Один відгук потрапив нам в саме серденько: «Для мене дуже важливо було повернути стан веселої, безтурботної дівчинки, який був до війни. Ваш проект це зробив!»

100% дорослих, координаторів і менторів, які працювали з дітьми під час проєкту, зауважили позитивні зміни, які відбулися з учасниками за термін їхнього перебування в таборі. З часом діти почали проявляти більшу ініціативність, активність, згуртованість. Їх внутрішня комунікація в командах покращилась, з’явились нові ідеї щодо власного життя, спільні плани. Діти і після проєкту спілкуються між собою, діляться своїм життям, враженнями, планують зустрічі у майбутньому. Діти, які в перші дні були напруженими та закритими, розкрилися, почали показувати себе з різних боків, щиро здружилися, сумували в кінці проєкту — не хотіли розлучатися та коментували, що саме на цьому кемпі відчули атмосферу підтримки та єдності. 

Цей проєкт став справжнім простором тепла та підтримки – ми спостерігали рекордну кількість групових обіймів серед дітей! Обіймами вони зустрічали кожного після виступів, підтримували один одного в непрості моменти, ділилися радістю, коли щось вдалося на заняттях. Це була жива, щира емоційна взаємодія, що створювала атмосферу довіри та єдності. І це дійсно круто! 

Отже, ми спостерігали якісні зміни у фізичному і психоемоційному стані учасників, а також на когнітивному і поведінковому рівнях. Реабілітаційна цінність програми є дуже високою, продовження такої роботи є вкрай необхідним, особливо в умовах очевидної травматизації дітей і підлітків через війну і довготривалий стрес, ізольованість, проблеми з комунікацією, адаптацію та величезний рівень агресії у суспільстві.