Січневий Family Art Retreat Project —
аналіз проєкту та психоемоційного стану учасників

З 6 по 12 січня 2024 року у Львові відбувся проєкт для 20 дітей ВПО та членів їхніх родин.

Артвідновлюючий проєкт “Family Art Retreat Project” було проведено у форматі тижневого денного табору, учасникам якого була запропонована програма відновлення через різні види мистецтва та арттерапевтичні підходи для дітей та батьків.

Метою створення цього проєкту було:

• проведення курсу арттерапевтичних занять, спрямованих на реабілітацію та відновлення психоемоційного стану дітей та підлітків;
• створення безпечного екологічного простору для дітей та підлітків для відновлення та допомоги у переживанні кризових травматичних подій;
• навчання дітей, підлітків та дорослих технікам самодопомоги при відчутті тривоги або будь-яких інших важких емоційних станах;
• ознайомлення батьків з практичними арттерапевтичними методами роботи за допомогою технік терапії з тілом (дихання, рух, відчуття), музикою (звук, ритм, мелодія), прикладною творчістю (малюнок, аплікація, ліплення);
• сприяння соціальній інтеграції та загальному поліпшенню психоемоційного стану учасників проєкту.

Основні принципи проєкту:

• добровільність
• невимушеність
• безкоштовність (як з боку фахівців, так і з боку дітей)
• відсутність конкуренції
• психологічна “екологічність”
• “горизонтальна” партнерська комунікація, безпечне висловлювання.

Очікування та результати проєкту

Дорослі (батьки), які прийняли участь у проєкті, висловлювали свої очікування та мету участі, згідно з анкетами, наступним чином:

• 40% бажали допомогти своїй дитині,
• 50% вказали на намір допомогти в тому числі і собі,
• 10% виражали бажання саморозвитку.

Дорослі також висловлювали бажання розважитись, отримати нові емоції, дізнатися щось нове, відволіктися від своїх важких переживань, розгрузити себе і свою дитину, позбутися зажимів, а також знайти нових друзів, провести більше часу з дітьми та соціалізуватися на новому місці.

Початкові анкети свідчили про низький емоційний стан учасників, відзначаючи напруження, страхи та відчуття закритості: “не знаю, як далі жити”, “страх майбутнього”, “проблеми в спілкуванні з дитиною, не можемо знайти спільну мову, життя стало рутиною, наче болото, немає сил і впевненості в собі”, “турбує емоційна нестабільність дитини”, “оточення нерозуміючих людей”, “втрачаю сон”, “складно знайти спільну мову, теми для розмови”.

Однак в кінцевих анкетах більшість дорослих (80%) відзначили, що знайшли собі нових друзів, а серед дітей ця цифра склала 98%.

Також відносини між батьками та дітьми суттєво покращилися — стали теплішими, більш відкритими, учасники знайшли більше тем для спілкування (“відносини перейшли на інший етап, можемо робити щось разом і не сперечатися, знаходити спільні точки”). Учасники проєкту висловлювали подяку, вказуючи, що “час, проведений з дитиною – це не просто час, це емоційний ‘вибух’ в найкращому розумінні цього слова”, що впродовж проєкту відчували позитивні емоції, радість (78% батьків-учасників, решта відчувала спокій і комфорт, 61,5% дітей-учасників проєкту, решта проживала рівний спокійний стан).

Ось декілька цитат з фінальних анкет учасників:

“Для мене цей проєкт дав глоток свіжого повітря!!!! Ці години, проведені разом з сином, вони безціні. Інколи дуже важко вибрати годинку часу, щоб поспілкуватися, побавитися, щось разом створити…”.

“Радість, спокій, цікавість і наприкінці сум, що завтра не треба зранку вставати і бігти в чудовий простір з неймовірними людьми”.

Наприкінці проєкту 99% учасників відзначили загальне позитивне враження від участі та висловили бажання повторно брати участь у подібних проєктах у майбутньому. Вони висловили радість, спокій та цікавість від проведеного часу разом, а також визнали важливість створеного проєктом простору для емоційного розвитку та взаємодії.

Чому родинний формат проєкту є ефективним? 

Анкети, інтерв’ю, зворотній зв’язок в колі в останній день проєкту, загалом відгуки показують, що мета, яка ставилася для проєкту, була досягнена. 

Родинний формат (спільна участь батьків і дітей в запропонованих творчих активностях) виявився дуже цікавим і  надзвичайно потужним: 

• це спільний досвід, спільні теми для обговорення для дітей і батьків;
• батьки провели час з дитиною і покращили стосунки, знайшли нові точки дотику через творчість;
• діти могли комунікувати з батьками в процесі творчої діяльності, а це вочевидь не те саме, що звичайні розмови на побутові теми; в творчій діяльності створюється “горизонтальний” зв’язок, а не “вертикальний”, тобто партнерські стосунки;
• для багатодітних батьків це була можливість приділити більше часу дитині, більше про неї дізнатися та зрозуміти;
• діти побачили батьків з іншого, більш цікавого боку, дізналися про батьків щось нове;
• діти грали разом з батьками, і це дуже підвищило емоційний фон в сім’ях;
• для багатьох дітей такий формат спілкування (через гру) з батьками був зовсім новим, що відкривало нові можливості для такої невимушеної взаємодії й надалі, в їх звичайному житті;
• діти, як і батьки, спробували нові види діяльності (створення колажів і мультфільмів, малювання спільної картини, розпис пряників, нові командні ігри і таке інше) – це такий доєднуючий компонент, бо новачками були і великі, і малі;
• батьки могли слухати зворотній зв’язок про активності від дітей в новому безоціночному комфортному терапевтичному колі, що також в майбутньому буде конструктивно впливати на загальну сімейну комунікацію;
• діти в такому приймаючому безоціночному просторі мали можливість зняти напруження – як фізичне, так і емоційне, а батьки ознайомилися з принципами такого підходу, де нема правих і неправих, тих, хто вміє і не вміє, тих, хто краще знає, а всі учасники спільного творчого процесу є рівноправними і рівноцінними;
• психоемоційний стан дітей помітно змінився, діти стали більш відкритими, жвавими, енергійними і радісними, що так само впливало на стан батьків і навпаки, тобто спостерігались системні зміни;
• діти подружилися між собою, що також провокувало зближення між собою дорослих; ми спостерігали збільшення контактів під час перерв, кава-брейків і під час творчої роботи. Діти, які писали в першій, “вхідній” анкеті, що їм важко знаходити друзів, а їх було 30.7%, їх знайшли, і тільки одна дитина в кінцевій анкеті на питання “Чи вдалося знайти нових друзів?” відповіла “Ні, не знайшла”, що насправді є чудовим результатом;
• батьки ознайомилися та спробували арттерапевтичні методи покращення власного психоемоційного стану та стану дітей;
• коли користь від активностей отримують не тільки батьки, але й діти, це має позитивний вплив на всю родинну систему, знімає напруження всередині сім’ї, повертає близькість, тепло, любов;
• батьки завели нові неформальні знайомства та зв’язки з людьми, які знаходяться в схожій життєвій ситуації, що сприяє соціальній інтеграції. Деякі дорослі учасники вказували, що планують продовжити спілкування між собою і поза проєктом. І хоча в початкових анкетах вони вказували, що в принципі їм складно починати нові знайомства, спільний контекст табору та спеціально створена екологічна атмосфера сприяли встановленню зв’язків. 86% дорослих в кінцевій анкеті на питання “Чи з’явилися у вас нові друзі?” відповіли “Так”.

Як вже було зазначено, майже половина батьків (40%) йшли в проєкт лише заради дітей, але отримали користь особисто для себе: отримали новий позитивний досвід, покращили свій психоемоційний стан, завели нові знайомства. Про це свідчать відгуки дорослих учасників після проєкту:

“Для мене цей проєкт дав глоток свіжого повітря!!!! Ці години, проведені разом з сином, вони безціні. Інколи дуже важко вибрати годинку часу, щоб поспілкуватися, побавитися, щось разом створити…”;

“Корисна інформація, нові знайомства, перезавантаження мозку”;

“Проєкт був побудований таким чином, що і батьки і діти відчували себе вільно, комфортно, спокійно”;

“Спілкування зі своєю дитиною та іншими людьми, можливість перезавантаження та яскраві емоції”;

“Дізнатися та відчути себе та дізнатись більше про дитину. Щоб донька відчула себе в якійсь іншій ролі, більш впевненіше, щоб не боялась комунікувати з дітьми”;

“Це були приємні часи проведені з дітьми у закладі. Приємне спілкування з учасниками”;

“Хочеться продовження проекту або ще подібний, щоб було більше часу проведеного разом”.

Ми спостерігали, наскільки сильно змінювався стан батьків в процесі виконання спільних творчих робіт: вони виглядали більш розслабленими, посміхались, починали більш відкрито спілкувалися як зі своїми дітьми, так і один з одним, починалися обговорення, озвучувалися цікаві висновки. На спільних колах вони проговорювали, що це був новий, надихаючий і несподівано радісний досвід. Дорослі казали, що така робота — прекрасний спосіб відволіктися від проблем, переключити свою увагу з негативу на конструктив, відновити близькість з дітьми.

Послухати батьків, побачити їх з нового боку було також цікаво і для дітей. Були ситуації, коли діти вчили батьків, підказували їм, були для них наставниками, що також дозволило батькам подивитися на своїх чад іншими очима — як на цікавих і обдарованих, з унікальним баченням світу особистостей.

Анкети також показують, що 100% дітей сподобалась участь у проєкті, тільки одна дитина не хотіла б брати участь у проєкті наступного разу, 26% дітей зазначили, що краще б було прийняти участь без батьків, але інші діти відмічали, що такий формат навпаки був приємним і цікавим. 

Які проблеми виникають при подібному форматі проєкту? 

Проблемою була неможливість для деяких учасників активно і глибоко пропрацювати свій травматичний досвід. 

Всього під час проєкту отримали індивідуальну психологічну консультацію 25% дорослих учасників. З них двоє отримали по 2 консультації. 

Єдина проблема, яку зазначили психологи та команда проєкту – коротка тривалість проєкту, через що була обмежена кількість слотів для індивідуальних консультацій та неможливість надати більше 1-2 консультацій дорослим. Крім того дорослі учасники не були присутніми постійно, а поєднували відвідування табору з роботою та своїми справами, тому не всі змогли скористатися наданою можливістю. Також через зайнятість учасників, регулярність зустрічей (через день) була надто інтенсивною. А поставити більший проміжок часу було неможливо через коротку тривалість.

В цьому проєкті брали участь люди, які є переміщеними з окупованих територій або з таких, в яких ведуться інтенсивні бойові дії. У більшості з них зруйновані домівки або цілі населені пункти. Тому їх особливість полягає в тому, що вони всі без винятку переживають втрати. Про це свідчать і теми особистих звернень і презентації створених ними колажів, та відповіді на питання анкети “З яким питанням ви б звернулися до психолога?”. Це переважно конфлікти, стосунки, “як жити далі після втрат”, “як знайти спільну мову з дітьми”, “як знайти себе”, “як пережити втрату”, “смерть батька та як не асоціювати себе з ним, або як легше прийняти смерть рідного”.

Кожен учасник переживає втрати, як мінімум житла, старих зв’язків, минулого способу життя, звичного оточення. Але, на жаль, у багатьох на це накладається переживання загибелі рідних та близьких. Робота з втратою, а тим більше з множинними втратами є тривалим процесом і вимагає значно більше, ніж одна або дві консультації.

Особливо очевидно це стало під час створення і презентації колажів, що відбулися в перший день проєкту. Учасники створювали самопрезентацію через колаж — це аплікація з вирізаних фрагментів газет та журналів, творча робота з різноманітними матеріалами: кольоровим картоном, стрічками, гофрованим папером і таке інше, у вільній імпровізаційній формі, без обмежень. Сенс цієї роботи саме в самовираженні, опрацюванні своїх власних уявлень і почуттів, опрацюванні свого травматичного досвіду. Багато колажів були про втрачений дім, про те щастя і радість, які залишились в минулому, що викликало багато змішаних, глибоких емоцій і навіть сліз.  

Які можуть бути зміни в структурі проєкту для покращення його ефективності?

При продовженні проєкту із залученням дорослих до музикотерапевтичних практик, рухових вправ та акторської майстерності, яке було б позитивним для розвитку спілкування з дітьми та підвищення рівня задоволеності учасників, можна було б підкріпити цей підхід додатковим психологічним супроводом для зацікавлених.

Результати опитування підтвердили, що 57% учасників виявили би бажання скористатися психологічною підтримкою за такої можливості у майбутньому.

Також ефективним буде створення гібридних груп підтримки, які поєднують коротку психоедукація на теми, які хвилюють, з подальшою груповою рефлексією. Це опосередковано допоможе учасникам зрозуміти, що вони не самотні зі своїми проблемами, інші також стикаються з подібними ситуаціями, це не соромно. Також вони зможуть отримати підтримку і, можливо, почути чужий досвід, який буде корисним. Такий підхід дозволить учасникам почувати себе менш самотніми у власних проблемах, сприяючи підвищенню емоційного благополуччя та зниженню рівня стресу.

Особливо ефективним може бути застосування мультимодального арттерапевтичного підходу для дорослих. Це не лише допоможе збільшити задоволення від участі в проєкті, а й створить можливість для поглибленого спілкування з дітьми та іншими учасниками. Такий підхід дозволить учасникам відчути радість та натхнення, знайти підтримку та знизити рівень напруги, що сприятиме загальному психологічному комфорту.

На їх готовність включитися вказують зацікавленість та залученість при виконанні творчих завдань з дітьми:

• По-перше, було помітно, як покращувався настрій у батьків після виконання творчих робіт: вони більше посміхалися, більше спілкувалися один з одним та ділилися на рефлексії тим, що це був новий, цікавий досвід. Що вони відчувають радість, натхнення та полегшення, змогли відволіктися від проблем буденності, стати ближчими з дітьми (наприклад, учасниця пише в фінальній анкеті: “Гарні емоції, через гарний настрій дитини та заняття, що веселі та цікаві для моєї дитини“);
• По-друге, це може бути чудовим способом подолати скутість, яка обов’язково виникає на початку в форматі класичних груп підтримки та потребує тривалого часу для подолання. Натомість арттерапевтичні методики легко створюють атмосферу довіри та безпеки, зменшують емоційну напругу та розв’язують терапевтичні задачі для людей, яким не підходить вербальний формат.

Підтвердженням цієї думки є наступні відповіді учасників на питання в анкеті “Які емоції ви найчастіше переживали під час проєкту? З чим це було пов’язано?”:

“Позитивні. З творчістю”, “Радість, спокій, цікавість і наприкінці сум, що завтра не треба зранку вставати і бігти в чудовий простір з неймовірними людьми”, “Здивування, радість”, “Страх, що щось не вийде. Радість – знайшла друзів, відчувала комфорт, проект був позитивний”, “Скованість, яка переходила у приємне спілкування з учасниками та організаторами”, “Радість, гарне самопочуття”. 

Також на запитання “Які активності вам найбільше сподобалися?”, дорослі вибирали:

• створення колажу (91%),
• створення анімації (80%),
• спільної картини та розпису пряників (90%).

Багато батьків казали, що їм було б цікаво відвідати заняття з музикотерапії та тілесно-орієнтованої терапії, акторської майстерності тощо. 70% вказали в анкетах, що хотіли б поглибити свої знання з теми “Творчість як відновлення”(лекція В. Польської). Та 67% — з теми “Музикотерапевтичні практики у психоемоційній допомозі” (лекція Н. Осборна). 

Загалом, продовження проєкту та впровадження додаткового психологічного супроводу для дорослих може стати важливим кроком у підвищенні ефективності та корисності програми, сприяючи гармонійному розвитку всіх учасників.

Діти зазначали, що в них не було труднощів під час проєкту (тільки один хлопчик зазначив, що складним був брейк). Також зазначали багато нового і цікавого для себе. Багато хто з дітей відмічав навіть покращення фізичного стану — сну і апетиту. На запитання “Які активності найбільше сподобалися?” відмічали не один і не два, а багато варіантів: із спільних занять створення колажу (91%), створення анімації (80%), спільної картини та розпису пряників (90%), екскурсію в Тустань.

Які додаткові потреби мають учасники проєкту?

Деякі дорослі зазначили в індивідуальних бесідах, що їм важко формувати нові зв’язки. На це вказують і результати первинного опитувальника. 50% опитаних на питання “Чи легко вам знаходити нових друзів” відповіли “Ні”. При тому, що 64% на питання “Чи вважаєте ви себе товариською людиною” відповіли “Так”.

Утворення нових зв’язків сама по собі не проста справа, яка стає складнішою з віком. Але у випадку ВПО все ускладнюється непрожитим горюванням від втрати старих зв’язків, напруження від зміни обставин, мови та навіть культурного контексту, складним матеріальним становищем, щоденним стресом від війни та намагань пристосуватися до нового життя тощо.

При цьому наявність приймаючої спільноти, добрих знайомих та друзів — є визначальним чинником адаптації та подолання наслідків травмуючих подій для людини. Церква завжди добре справлялася з цим завданням, адже це в першу чергу спільнота. Але церква підходить не всім та деякі переселенці зазначають, що вони не могли побудувати нові зв’язки у своїх церквах в інших містах, тому що спільнота там вже інша.

Важливо на подібних заходах залучати дорослих учасників в якісь спільні довготривалі проєкти (наприклад, волонтерство, навчання, соціальна діяльність), де вони, пов’язані спільною діяльністю, могли б утворити та зміцнити нові зв’язки. І особливо корисним буде залучення в ці проєкти місцевих жителів для інтеграції ВПО в місцеві спільноти.

З огляду на те, що дорослі у відповідях на питання фінальної анкети “Якими активностями ви хотіли б в подальшому займатися?” вибирали варіанти творчих активностей (40% створення анімації, 40% створення колажів, 40% розпис пряників), це міг би бути й творчий проєкт.

Натомість дітям потрібно більше знаходитися та комунікувати в таких форматах з дорослими, де свідомо створюється безпечний творчий простір, вільний для самовираження і щирого спілкування. Де підтримується обговорення почуттів, по колу можна проговорити все, що виникає в процесі виконання різних завдань — і це простір поваги і толерантності. 

До того ж діти багато часу почуваються ізольовано через онлайн навчання, помітно, наскільки вони скучили за іграми, вільними дитячими забавлянками, навіть біготнею і сміхом. Тому важливо на подібних проєктах залучати їх до позашкільної діяльності — щоб додатковим результатом цих зустрічей було захоплення театром, музикою, різними видами творчості, щоб діти обирали для себе хобі і продовжували спілкуватися за межами проєкту. Щоб діти об’єднувалися у спільній цікавій діяльності, продовжували новоутворені зв’язки.

У відповідях на питання фінальної анкети “Якими активностями ви хотіли б в подальшому займатися?” діти зазначали дуже різні варіанти творчих активностей: і акторську 60% і створення анімації 47%, також 47% — створення колажів, 47% — розпис пряників), музичну майстерню і таке інше. Це показує досить великий рівень включеності і зацікавленості дітей в запропоновані їм види активностей. Є певний дефіцит творчої діяльності, який ми можемо задовольняти наступними схожими проєктами.

Отже, проаналізувавши динамічні зміни у фізичному та психоемоційному стані учасників проєкту, можна зазначити реабілітаційну зцілювальну ефективність проведеної програми. Реалізація даного проєкту є вкрай необхідною в сучасних умовах підвищеного стресування та травматизації населення через переживання війни та її наслідків. 

Проєкт реалізовано Громадською Організацією “АРТ ДОТ” (Харків, Україна) у партнерстві з ГО “Street Culture” за фінансової підтримки фонду Razom та програмою «Culture Helps /Культура допомагає», яка імплементується Іншою Освітою спільно з zusa за підтримки Європейського Союзу.

Висловлені погляди та думки належать лише автору(ам) і не обов’язково відображають погляди Європейського Союзу чи Виконавчого агентства з питань освіти та культури. Ні Європейський Союз, ні Європейське виконавче агентство з питань освіти, аудіовізуальних засобів та культури не можуть нести відповідальність за них.