Нейронаука і практика «‎реального світу»:
музика як терапевтичний ресурс для дітей у зонах конфлікту

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

Інститут музики в людському та соціальному розвитку, Школа музики Ріда, Единбурзький університет, Шотландія, Сполучене Королівство. Велика Британія.
reidprof@ed.ac.uk
Адреса для листування: Prof. Nigel Osborne, IMHSD, Music, University of Edinburgh, Alison House 12, Nicolson Square Edinburgh, Edinburgh, Scotland EH8 9DF, United Kingdom

Останні досягнення музичної нейронауки розглядаються як джерело для осмислення, оцінки та розвитку музично-терапевтичної практики в цій галузі, зокрема, з дітьми, що зазнали травми, та з пост-конфліктними суспільствами. Дослідження музичної нейронауки пов’язані з практикою в широкому біопсихосоціальному контексті. Тут наведено детальні приклади цієї практики з Північної Уганди, Палестини та Південного Таїланду.

Ключові слова: музика; терапія; ПТСР

Вступ

Можливо, передчасно говорити про прикладну музичну нейронауку. Але плоди дослідженнь музичної нейронауки вже почали відігравати свою роль у рефлексії над цією практикою в таких сферах, як музична освіта, музичне мистецтво, музична терапія та музична медицина.

Сферою застосування, яка перетинається з усіма вище згаданими дисциплінами, є використання музики як засобу підтримки дітей у зонах конфлікту та постконфліктних ситуаціях. Однією з головних проблем таких дітей є посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), а найбільш поширеними діагностичними критеріями є психіатричні (перепроживання травми, травматичні спогади, відстороненість та гіперзбудження – згідно Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, 4th Edition) (2), проте симптоми травми поширюються на набагато ширшу сферу людського досвіду; тому потенційну корисність музики, ймовірно, найкраще розглядати ширше – з точки зору біопсихосоціальної системи (див. рис. 1).
У цій короткій статті наведено три приклади роботи в цій галузі та обговорено, як рефлексія над цією практикою, а в деяких випадках і сама практика, можуть впливати на результати досліджень у галузі музичної нейронауки.

Біологічні аспекти

Пітер Олойя є одним з найкращих скульпторів Східної Африки, вважає Дем’єна Хьорста своїм головним натхненником, а нещодавно був резидентом Pangolin Editions* поблизу Страуда у Великій Британії. Проте він походить з маленького села Лемо Бонголевіч поблизу Кітгума на півночі Уганди. Його дитинство було затьмарене кривавим конфліктом між “Армією опору Господа” (Lord’s Resistance Army) Джозефа Коні та Народними силами оборони Уганди (УПДФ). Між 1987 і 2007 роками луо-мовний народ ачолі на півночі Уганди опинився між молотом і ковадлом, зіткнувшись з вбивствами, зґвалтуваннями, викраденнями, етнічними чистками та примусовим вербуванням дітей до збройних ополчень та проституції.
Саме цей життєвий досвід підштовхнув 33-річного Пітера створити громадську організацію в Кітгумі – AFOCOD (Мистецтво для розвитку громад/Art for Community Development) – використовуючи мистецтво для підтримки громад і добробуту дітей. Деякі з його волонтерів самі є колишніми дітьми-солдатами. В інтерв’ю журналу AfricanColours, він описує свій досвід:
Мистецтво – це мій сенс життя, фактично воно надало структуру всьому моєму життю. Я пережив війну і бачив смерть у свої ранні роки, і я використовував мистецтво як своєрідну терапію, щоб допомогти собі пройти через ці важкі часи. Насправді, воно продовжує допомагати мені й донині. Більшість дітей та молоді, які приходять до нас, – травмовані, але наші тренінги дійсно допомагають їм у процесі зцілення. Допомагати процесу повернення нормальність в життя молодих, невинних людей є дуже важливим для мене, тому що вони є майбутнім і одного дня допоможуть принести мир в країні.

В березні 2007 року Пітер запрошує мене до Кітгума, щоб допомогти розвивати музичні аспекти програми AFOCOD. Він вважає, що існує “вісцеральна”, фізично-розумова взаємодія у створенні музики, яка повинна зробити важливий вклад у добробут його дітей. Ми їдемо до табору ВПО Айома, що лежить на північ від Кітгума, у напрямку до кордону з Суданом та “сухих земель”, де все ще бродять ополченці. Айома – це густо набитий лабіринт халуп з глини та тину і запилених вузьких проходів, де діти в подертому одязі граються імпровізованими іграшками з бляшанок та картону. Міжнародні неурядові організації забезпечили кілька порожніх адміністративних та громадських будівель, і саме в nfrjve приміщенні біля центру цієї громади ми вирішили провести наш перший музичний воркшоп.

Приїжджають діти, їх близько 40, і це супроводжується звичним зібранням допитливих дорослих. Серед груп травмованих дітей панує специфічна атмосфера і відчуття, які приблизно однакові скрізь. Тут це проявляється у вигляді неспокійного заціпеніння і, можливо, невеликого страху. Але я впевнений, що зможу зацікавити дітей, і починаю грати мелодії північноугандійських танців з моїми колегами Робертом і Хакімом з Академії танцю Уганди – спочатку ніжні ритми і повільні темпи, потім більш швидку і енергійну музику. Ми заохочуємо дітей рухатися, плескати, співати. Ми граємо і танцюємо радісно і енергійно, майже до клоунади. Минає небагато часу, як відбувається перетворення і діти усміхаються, сміються разом і з ентузіазмом приєднуються до нас. Нам особливо важливо, щоб вони використовували свої голоси, активно дихали і вільно рухалися; ми хочемо, щоб вони були одночасно енергійними і розслабленими. Це перетворення ніколи не підводить і зазвичай призводить до прохань, як від дітей, так і від їхніх вихователів, щоб наша робота продовжувалася.

Я вже писав про біологічні симптоми ПТСР і про те, як музика може допомогти дітям впоратися з цими проблемами (1). Хоч ми і не застосовуємо неврологію в нашій роботі, ми можемо використовувати результати наших досліджень, щоб порівняти і пов’язати існуючі знання про симптоми травми з нашим практичним досвідом у цьому полі.

Наприклад, існує значна кількість дослідницької літератури про те, як травма може впливати на серце з точки зору збільшення частоти серцевих скорочень, артеріального тиску та серцевих аритмій (5-11). Це можна розглядати разом з дослідженнями з неврології та суміжних дисциплін, які вказують на те, що музика може впливати на вегетативну нервову системи і пов’язану з нею поведінку серця та допомагати її регуляції (12-21). Відтак, практики в цьому полі мають прикладні свідчення, що їхня робота може мати скромний ефект, допомагаючи регулювати роботу серця та вегетативної нервової системи дітей (наприклад, як у розповідях педіатрів, які лікують травмованих дітей у Центрі для дітей з особливими потребами у м. Мостар, Боснія і Герцеговина).
Також, існує невелика кількість доказів того, що ПТСР і стрес в цілому впливають на затримку дихання і дихальну синусову аритмію та порушують їх регуляцію.(22-25) Ця доказова база може бути пов’язана з результатами польових досліджень про те, що музика може впливати і допомагати регулювати автоматичне дихання і синусову аритмію (26-28). Вокальна музика, звичайно, безпосередньо взаємодіє з усвідомленим диханням (29). Існує досвід успішної роботи в цьому полі з підтримки і поліпшення дитячого дихання за допомогою співу (наприклад, знову ж таки, в роботі з дітьми в Боснії і Герцеговині)(1).
ПТСР пов’язаний з порушенням регуляції рухової активності, включаючи як гіперактивність, так і надзвичайну повільність (30-33). Література з музичної неврології багата на дослідження музики та її зв’язку з премоторною та моторною корою головного мозку, і, як наслідок, її здатності “змушувати нас” або “допомагати нам” рухатися (34). Докази з цієї галузі, засновані на простому спостереженні за зміною рухової активності, та мій власний досвід роботи з дітьми зі СДУГ (синдром дефіциту уваги з гіперактивністю) в шотландських закладах спеціальної освіти, свідчать про те, що музика може допомогти травмованим дітям регулювати свої рухи (1,34).

Врешті, існує велика кількість доказів того, що ПТСР порушує регуляцію систем боротьби зі стресом та релаксації, зокрема, гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової (ГГН) осі (наприклад, посилання 35-38). Дані музичної неврології та ендокринології свідчать про те, що музика може допомогти модулювати та регулювати ці системи (наприклад, посилання 39, 40). Це добре корелює з простих доказами (в основному базованих на спостереженнями за поведінкою дітей) від батьків та вихователів, переданими в особистих повідомленнях з місця подій.(1)

Психобіологічні та психологічні аспекти

Листопад 2007 року, ми їдемо з палестинського міста Наблус на Західному березі річки Йордан на південний схід, повз мечеть Джамі аль-Кабір до табору біженців Балата. Я їду з колегами з Палестинської спілки соціальних працівників і психологів (PUSWP) та з Шиною Бойл з благодійної організації “Діти Амалу”. Наша мета – підтримати програму терапевтичної та освітньої роботи з дітьми і запропонувати молодим соціальним працівникам тренінг з нашого методу. Під час попереднього семінару нас супроводжував журналіст Дональд Макінтайр, який в підсумку зробив репортаж (83):
Професор Школи музики Ріда при Единбурзькому університеті…. якимось чином примудряється одночасно грати на гітарі, танцювати і диригувати класом з 30 дітей у їхньому запальному виконанні західноафриканської народної пісні… Електрика, проведена в цю кімнату, була б недоречною, навіть не зважаючи на те, що це відбувається в самому серці найбільш густонаселеного і найбільш проблемного району Західного берега річки Йордан – Палестини, де відбулося одне з найжахливіших кровопролить за останні шість років конфлікту. Це Балата – оплот озброєних бойовиків і об’єкт інколи майже щоденних ізраїльських вторгнень, де з початку інтифади шість років тому було вбито 150 палестинців. Це також одне з найбільш густонаселених місць на землі, де проживає 30 000 цивільних осіб, які живуть менш, ніж на двох квадратних кілометрах житла з цементних блоків, розташованих так щільно один до одного, що товсті люди не можуть протиснутися в деякі провулки між ними.

Він просить дітей приєднатися до нього і заспівати мелодійну африканську пісню – співаючи то гучно, то майже пошепки. Спочатку він просить їх просто плескати в такт. А далі він додає нового ритму одним дітям, поки інші продовжують плескати; а потім, під гітару і з мелодією, він нарешті пропонує усім разом повторювати слова старовинної арабської пісні: Aya Zeyn al-Abidin/Ir Wrd, Ir Wrd/Imfetah Baynil/Besatin [“Зейн аль-Абідін, ти як троянда, що цвіте у саду”].

“Я люблю арабську музику давно, довше, ніж ви!” – говорить він дітям через перекладача Асіма Ештая, 27-річного шкільного консультанта з Наблуса. “Я не скажу більше, але довше. Ноти в пісні, яку ми вивчили, походять з дуже старої традиційної арабської гами”. Він грає ноти на гітарі. “Тепер у мене є пропозиція. Чи не хотіли б ви створити нову пісню на арабські мотиви?” І так, коли професор Осборн дозволив дітям придумати слова пісні… а потім вибрати мелодію, нота за нотою, пісня з’являється на світ: “Дорогі друзі, друзі назавжди, друзі назавжди”, – співає вся група арабською мовою.
Безумовно, лідери громади Балата, схоже, дуже задоволені успіхом проекту. У липневих тренінгах Шини Бойл взяли участь 90 дітей з трьох таборів для біженців у Наблусі – іншим довелося відмовити. “Протягом місяця результати були очевидні для всіх”, – сказав Шаєр Бадаві з центру “Яфа” в Балаті. “Діти стали щасливішими”.

Під час цього візиту я прагнув розширити можливості для самовираження та емоційного спілкування. У штаб-квартирі PUSWP в Наблусі я проводив навчальні семінари для соціальних працівників, що включали прості музичні/емоційні ігри: ми сидимо в колі, половина з гучними, “злими” інструментами (джембе, бонго і коров’ячі дзвіночки), а половина з ніжними звуками (металеві дзвіночки, шейкери і кротале). Волонтер у центрі активує різні звукові зони, рухаючись вперед і назад по колу, маючи можливість безпечно пограти з градаціями агресивних і ласкавих звуків. Я пропоную їм таку собі подорож-потік між берегів музики, де ми вигадуємо звуки уявних тварин для спілкування в просторі – що це за тварини, чому вони видають ці звук, що вони відчувають, що вони хочуть сказати? Найголовніше, ми працюємо над коімпровізацією – обміном музичної емпатії між людьми, однією з основних технік клінічної музичної терапії, адаптованою тут для більш широкого професійного використання.

Для нас однією з найбільш корисних моделей для осмислення і розвитку психологічних і психобіологічних аспектів цієї практики стала теорія комунікативної музичності (41). Ця теорія частково бере свої витоки з нейронаук і суміжних дисциплін. Її основою є інтерсуб’єктивність у феноменологічному сенсі (42); і багатообіцяючим є те, що останнім часом почала формуватися нейронаука про інтерсуб’єктивність (43-45).

Емпіричні основи комунікативної музичності закладені в дослідженні вокальної комунікації матері та немовляти (46-55), яке виявило багатство і значущість реакцій немовлят – незалежно від культури – на “просодичні” висловлювання матерів: часопроведення з дитиною, емоційне спілкування, емпатію і рух. Дослідження в галузі афективної неврології музики відкривають можливість того, що ця просодична комунікація може бути пов’язана з активацією різноманітних кіркових і підкіркових нейронних і нейроендокринних систем (56-69).

Теорія комунікативної музикальності та пов’язані з нею дослідження в галузі музичної нейронауки пропонують працівникам цієї сфери певну міру заспокоєння (наприклад, підтвердження того, що зміни, які спостерігаються у дітей, дійсно можуть мати наукове підґрунтя), можливість для роздумів та шанс для розвитку практики. Теорія також передбачає, що через інтерсуб’єктивність, емпатію, спільні “музичні” емоції та їх нейронні підґрунтя музична діяльність може впливати на духовний і тілесний стан тих, хто бере в ній участь. Виходячи з цього масиву літератури та особистого досвіду, можна припустити, що дітям з симптомами уникнення, заціпеніння і гіперактивності (DSM-IV2), або пов’язаними з ними почуттями відокремленості, відчуження, гніву, страху, недовіри, дистресу або просто нещастя можуть дійсно (як вони та їхні опікуни часто говорять нам) знайти міру фізичного і психічного звільнення в радісному спільному досвіді музичного вираження.

Психосоціальні, соціальні та біосоціальні проблеми

Кінець червня 2010 року, я з невеликою групою студентів з Единбурга їду до Таїланду, щоб попрацювати над проектом з колегами з Університету Сілпакорн, Бангкок. Анотай Нітібхон – композиторка і місцева музикантка, яка захистила докторську дисертацію в Единбурзькому університеті і повернулася до Таїланду, щоб заснувати новий музичний курс і композиторський факультет в Сілпакорні. Я вражений тим, з яким ентузіазмом їхня робота була сприйнята громадами в різних куточках Таїланду.

Наш пункт призначення – південь, та вузька смужка тайської території, що пролягає між кордоном з М’янмою (Бірмою) і Південно-Китайським морем аж до перешийка Кра. Це райони Прачуап Кхірі Кхан, Чумфон і Ранонґ, які стали певною мірою “нічийною землею”. Британський колоніальний період залишив великі групи етнічних тайців у пастці в Бірмі, де вони стали чисельною меншиною з обмеженими правами людини. Протягом багатьох років спостерігається повільне просочування населення через кордон до Таїланду. Зараз в регіоні налічується близько 4700 переміщених бірманських тайців, яким було надано “поблажливий” дозвіл на проживання в Таїланді, але які не мають громадянства, прав, охорони здоров’я, соціального захисту чи дозволу на виїзд з регіону. Наш проект полягає в тому, щоб спробувати – на їхнє запрошення – допомогти надати молодим людям право голосу.

Наша перша зупинка – Кхлонг Лоі, маленьке село, яке виживає в гордій бідності, гірко-солодкий рай, оточений банановими деревами, рідкісними фруктами конг і крутими схилами тропічного лісу. Рейчел Бредлі, аспірантка з Единбурга, описує його у своїй статті “Нічийний оркестр”(84).

У локальному залі громади, великому відкритому бетонному майданчику зі сценою та дахом, що підтримується стовпами, щоб вітерець дув з гір, збирається група підлітків (одягнених так, як підлітки будь-де) для участі в проекті. Глядачі збираються, коли група починає розігріватися іграми, танцями і піснями. Молоді люди спочатку беруть участь з побоюванням, але швидко починають розмовляти, сміятися і набувають впевненості в собі..
Їх запрошують розповісти про своє життя в громаді переміщених осіб. Вони описують, що хотіли б сказати іншим підліткам, які легально проживають в Таїланді, і багато хто говорить про те, ким би вони хотіли стати, коли виростуть… художником, вчителем, тайським боксером, гідом, репером, одруженим чоловіком…

Натхненні цими розмовами, вони розбиваються на менші групи для написання пісень разом із студентами-волонтерами та їхніми інструментами. Учасникам пропонуються ноти на вибір (з традиційних гам тайської музики); вони одне за одним збирають ноти в мелодії..

Створені пісні є захоплюючою сумішшю стилів, серед яких традиційні мотиви, народні, естрадні та реп. Цікаво, що всі мелодії скрупульозно дотримуються контурів п’яти тонів тайської мови – низького, середнього, високого, спадного і висхідного – дисципліни, яка втрачена серед більшості в тайській популярній музиці. Слова пісень зворушливі, більше схожі на ніжний крик душі, ніж на агітацію пропаганди.

…. Неодноразово нам робили боляче
Ми відчували себе розгубленими і не знали, куди звернутися
Ми приходимо і йдемо, як довгий фрукт конг.
Ми пригощаємо довгим фруктом конг, щоб показати
Що ми хотіли б бути друзями.
Але тепер ми просто не бачимо, як це завершиться
Тож якщо колись ти згадаєш про нас
Ми тут, чекаємо на тебе.

Кульмінацією воркшопу є виступи в селі та місцевій школі. Наша мета – запропонувати дітям позитивний колективний музичний досвід, можливість розвивати свою творчість, самоповагу та почуття ідентичності, шанс розповісти свою історію, а також використати соціальну силу музики для підвищення ширшої обізнаності світу про їхнє становище.

Існує багато способів психосоціального та соціального впливу як на людей в постконфліктній зоні, так і на переміщених осіб, де музика виявилася агентом змін (70-72). Її потенційна користь у психосоціальній сфері починається з розслаблення, радості та довіри і переходить до індивідуальної творчості, самовираження, віри у власні сили та самоповаги. На соціальному рівні музика може бути ефективною у сприянні соціальній комунікації, колективній творчості та, як у випадку з Кхлонг Лоі, вираженню соціальної ідентичності. У ситуаціях, коли населення розділене конфліктом, наприклад, як було у післявоєнній Боснії та Герцеговині, музика та образотворче мистецтво можуть стати взаємоприйнятним місцем зустрічі в умовах нормальності. Рідко вдається “примирити” людей. Але створення музики – це безпечне місце, де люди можуть “побути” разом і відновити довіру, обираючи спосіб як саме і коли. У постконфліктних регіонах музика виявилася ефективною і поза біопсихосоціальною парадигмою у сферах політики та економіки. Як, наприклад, програма соціальної реконструкції на основі музики у Сребрениці або нові економічні ініціативи, засновані на мистецтві, у Східній Африці (наприклад, робота Фонду Рувензорі в Уганді).

Все це може здатися дуже далеким від світу музичної нейронауки; безумовно, досі було мало перетинів з таким глибоким втручанням в постконфліктний соціум. Але соціальна нейронаука – це сфера, що динамічно розвивається (73-80), і перетин дослідницьких інтересів з музичною нейронаукою вже відбувся – наприклад, у нейронауці інтерсуб’єктивності (див. вище), а також у роботі Овері та Молнар-Сакач, чия модель емоційних реакцій на музику “Спільний афективний руховий досвід” (SAME) (81,82) пропонує спільне, глибоке розуміння людиною виразного начала музичного звучання, що виходить за рамки простого прослуховування. Їхнє припущення про одночасні виникнення рухових, емоційних і соціальних реакцій на музику, безумовно, допомагає пояснити силу і важливість групової роботи в нашій роботі з травмованими дітьми. Це повертає нас до біопсихосоціального кола, через питання синхронізації (наприклад, радості від спільного виконання музики і руху), до біосоціальних і біологічних вихідних точок цієї структури.

Здається очевидним, що саме присутність у формі кола може представляти безперервність, синергію і синхронність біологічних, психологічних і соціальних проблем, що діють у потенційно терапевтичних, реабілітаційних і соціально репаративних музичних процесах.

Список використаних джерел

  1. Osborne, N. 2009. Music for children in zones of conflict and post-conflict: a psychobiological approach. In Communicative Musicality. S. Malloch & C. Trevarthen, Eds.: 331–356. OUP.
  2. American Psychiatric Association. 1994. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders. 4th ed. APA. Washington DC.
  3. African Colours. 2008. Available at: http://www.africancolours.com/african-art-news/38/uganda/art saved my life – peter oloya.htm (accessed on February 9, 2012).
  4. Denzin, N. 2006. Sociological Methods: A Sourcebook. Aldine Transaction.
  5. Cohen, H., M. Kotler, M.A. Matar, et al. 1998. Analysis of heart rate variability in posttraumatic stress disorder patients in response to a trauma-related reminder. Biol. Psychiatry 44: 1054–1059.
  6. Cohen, H., J. Benjamin, A.B. Geva, et al. 2000. Autonomic dysregulation in panic disorder and in post-traumatic stress disorder: application of power spectrum analysis of heart rate variability at rest and in response to recollection of trauma or panic attacks. Psychiatry Res. 96: 1–13
  7. Buckley, T.C. & D.G. Kaloupek. 2001. A meta-analytic examination of basal cardiovascular activity in posttraumatic stress disorder. Psychosom. Med. 63: 585–594.
  8. Beckham, J.C., S.R. Vrana, J.C. Barefoot, et al. 2002. Magnitude and duration of cardiovascular responses to anger in Vietnam veterans with and without posttraumatic stress disorder. J. Consult. Clin. Psychol. 70: 228–234.
  9. Forneris, C.A., M.I. Butterfield & H.B. Bosworth. 2004. Physiological arousal among women veterans with and without posttraumatic stress disorder. Mil. Med. 169: 307–312.
  10. Buckley, T.C., D. Holohan, J.L. Greif, et al. 2004. Twenty four-hour ambulatory assessment of heart rate and blood pressure in chronic PTSD and non-PTSD veterans. J.Trauma. Stress 17: 163–171.
  11. Kibler, J.L. & J.A. Lyons. 2004. Perceived coping ability mediates the relationship between PTSD severity and heart rate recovery in veterans. J. Trauma. Stress 17: 23–29.
  12. Updike, P.A. & D.M. Charles. 1987.Music Rx: physiological and emotional responses to tapedmusic programs of preoperative patients awaiting plastic surgery. Ann. Plast. Surg. 19: 29–33.
  13. Iwanaga, M.&M. Tsukamoto. 1997. Effects of excitative and sedative music on subjective and physiological relaxation. Percept. Mot. Skills 85: 287–296.
  14. Byers, J.F. & K.A. Smyth. 1997. Effect of a musical intervention on noise annoyance, heart rate, and blood pressure in cardiac surgery patients. Am. J. Crit. Care 6: 183–191.
  15. Gerra, G., A. Zaimovi´c, D. Franchini, et al. 1998. Neuroendocrine responses of healthy volunteers to ‘techno-music’: relationships with personality traits and emotional state. Int. J. Psychophysiol. 28: 99–111
  16. Cardigan, M.E., N.A. Caruso, S.M. Haldeman, et al. 2001. The effects of music on cardiac patients on bed rest. Prog. Cardiovasc. Nurs. 16: 5–13.
  17. Knight,W.E. & N.S. Rickard. 2001. Relaxing music prevents stress-induced increases in subjective anxiety, systolic blood pressure and heart rate in healthy males and females. J.Music Ther. 38: 254–272.
  18. Aragon, D., C. Farris & J.F. Byers. 2002. The effects of harp music in vascular and thoracic surgical patients. Altern. Ther. Health Med. 8: 52–54, 56–60.
  19. Mok, E. & K.Y. Wong. 2003. Effects of music on patient anxiety. AORN J. 77: 396–397, 401–406, 409–410.
  20. Lee,O.K., Y.F.Chung,M.F.Chan&W.M. Chan. 2005.Music and its effect on the physiological responses and anxiety levels of patients receiving mechanical ventilation: a pilot study. J. Clin. Nurs. 14: 609–620.
  21. Iwanaga, M., A. Kobayashi, C. Kawasaki. 2005. Heart rate variability with repetitive exposure to music. Biol. Psychol. 70: 61–66.
  22. Sahar,T.,A.Y. Shalev&S.W. Porges. 2001.Vagalmodulation of responses to mental challenge in posttraumatic stress disorder. Biol. Psychiatry 49: 637–643.
  23. Donker,G.A., C.J. Yzermans, P. Spreeuwenberg& J. Van der Zee. 2002. Symptom attribution after a plane crash: comparison between self-reported symptoms and GP records. Brit. J. Gen. Pract. 52: 917–922.
  24. Sack, M., J.W. Hopper & F. Lamprecht. 2004. Low respiratory sinus arrhythmia and prolonged psychophysiological arousal in posttraumatic stress disorder: heart rate dynamics and individual differences in arousal regulation. Biol. Psychiatry 55: 284–290.
  25. Nixon, R.D. & R.A. Bryant. 2005. Induced arousal and reexperiencing in acute stress disorder. J. Anxiety Disord. 19: 587–594.
  26. Fried, R. 1990. Integrating music in breathing training and relaxation: I. Background, rationale and relevant elements. Biofeedback Self Regul. 15: 161–169.
  27. Fried, R. 1990. Integrating music in breathing training and relaxation: II. Applications. Biofeedback Self Regul. 15: 171–177.
  28. Bernardi, L., C. Porta & P. Sleight. 2006. Cardiovascular, cerebrovascular and respiratory changes induced by different types of music in musicians and non-musicians: the importance of silence. Heart 92: 445–452.
  29. McCoy, S.J. 2004. Your Voice: an Inside View: Multimedia Voice Science and Pedagogy. Inside View.
  30. Yule, W. 1994. Posttraumatic Stress Disorder. Plenum. New York.
  31. Brent,D.A., J.A. Perper, G.Moritz, et al. 1995. Posttraumatic stress disorder in peers of adolescent suicide victims: predisposing factors and phenomenology. J. Am. Acad. Child Adolesc. Psychiatry 34: 209–15
  32. Famularo,R., T. Fenton, R.Kinscherff & M.Augustyn. 1996. Psychiatric comorbidity in childhood post traumatic stress disorder. Child Abuse Negl. 20: 953–961.
  33. Adler, L.A., M. Kunz, H.C. Chua, et al. 2004. Attention deficit/hyperactivity disorder in adult patients with posttraumatic stress disorder (PTSD): is ADHD a vulnerability factor? J. Atten. Disord. 8: 11–16.
  34. Osborne, N. 2009. Towards a chronobiology of musical rhythm. In Communicative Musicality. S. Malloch & C. Trevarthen, Eds.: 545–564. OUP.
  35. Goenjian, A.K., R. Yehuda, R.S. Pynoos, et al. 1996. Basal cortisol, dexamethasone suppression of cortisol and MHPG in adolescents after the 1988 earthquake in Armenia. Am. J.Psychiatry 153: 929–934.
  1. Yehuda, R. 2000. Neuroendocrinology. In Post-Traumatic Stress Disorder, Diagnosis, Management and Treatment. D. Nutt, J.R.T. Davidson & J. Zohar, Eds. Martin Dunitz. London. Rasmusson, A.M., M. Vythilingam & C.A. Morgan. 2003.
  1. The neuroendocrinology of posttraumatic stress disorder: new directions. CNS Spectr. 8: 651–656, 665–667.
  2. Delahanty, D.L., N.R. Nugent, N.C. Christopher & M. Walsh. 2005. Initial urinary epinephrine and cortisol levels predict acute PTSD symptoms in child trauma victims. Psychoneuroendocrinology 30: 121–128.
  3. Miluk-Kolasa, B., Z. Obminski, R. Stupnicki & L. Golec. 1994. Effects of music treatment on salivary cortisol in patients exposed to pre-surgical stress. Exp. Clin. Endocrinol. 102: 118–120.
  4. Uedo, N., H. Ishikawa, K. Morimoto, et al. 2004. Reduction in salivary cortisol level by music therapy during colonoscopic examination. Hepato-Gastroenterology 51: 451–453.
  5. Malloch, S. & C. Trevarthen, Eds. 2009. Communicative Q7 Musicality. OUP.
  6. Trevarthen, C. & K.J. Aitken. 2001. Infant intersubjectivity: research, theory and clinical applications. J. Child Psychol. Psychiatry 42: 3–48.
  7. Dumas, G., J. Nadel, R. Soussignan, et al. 2010. Interbrain sychronization during social interaction. PloS ONE 5: e12166.
  8. Redcay, E., D. Dodell-Feder, M.J. Pearroe, et al. 2010. Live face-to-face Interaction during fMRI: a new tool for social cognitive neuroscience. Neuroimage 50: 1639–1647.
  9. Guionnet, S., J. Nadel, E. Bertasi, et al. 2011. Reciprocal Imitation: toward a neural basis of social interaction. Cereb. Cortex [Epub ahead of print].
  10. Stern, D.N. 1974. Mother and infant at play: the dyadic interaction involving facial, vocal and gaze behaviours. In The Effect of the Infant on its Caregiver. M. Lewis & L.A. Rosenblum, Eds.: 187–213.Wiley. New York.
  11. Alegria, J. & E. Noirot. 1978. Neonate orientation behaviour towards the human voice. Early Hum. Dev. 1: 291–312.
  12. Bullowa, M., Ed. 1979. Before Speech: The Beginning of Human Communication. CUP.
  13. DeCasper, A.J. & W.P. Fifer. 1980. Of human bonding: newborns prefer their mothers’ voices. Science 208: 1174–1176.
  14. Fernald, A. 1985. Four-month-old infants prefer to listen to motherese. Infant Behav. Dev. 8: 181–195.
  15. Papouˇsek, M. 1987. Models and messages in the melodies of maternal speech in tonal and non-tonal languages. Abstr. Soc. Res. Child Dev. 6: 407.
  16. Trehub, S.E. 1987. Infants’ perception of musical patterns. Percept. Psychophys. 41: 635–641.
  17. Papouˇsek, M. 1992. Early ontogeny of vocal communication in parent-infant interactions. In Nonverbal Vocal Communication, Comparative and Developmental Approaches. H. Papouˇsek, U. Jurgens & M. Papouˇsek, Eds.: 230–261. CUP.
  18. Masataka, N. 1993. Relation between pitch contour of prelinguistic vocalisations and communicative functions in Japanese infants. Infant Behav. Dev. 16: 397–401.
  19. Kuhl, P.K., J.E. Andruski, I.A. Chistovich, et al. 1997.Crosslanguage analysis of phonetic units in language addressed to infants. Science 277: 684–686.
  20. Goldstein, A. 1980. Thrills in response to music and other stimuli. Physiol. Psychol. 3: 126–129.
  21. Panksepp, J. 1998. The periconscious substrates of consciousness. Affective states and evolutionary origins of the SELF. J. Conscious. Stud. 5: 566–582.
  22. Blood, A.J., R.J. Zatorre, P. Bermudez & A.C. Evans. 1999. Emotional responses to pleasant and unpleasant music correlate with activity in paralimbic regions. Nature Neurosci. 2: 322–327.
  23. Pratt, R.R.&D.E.Grocke, Eds. 1999.MusicMedicine –Music Medicine and Music Therapy: Expanding Horizons. Vol. 3. MMB Music. St Louis, MO.
  24. Blood, A.J. & R.J. Zatorre. 2001. Intensely pleasurable responses to music correlate with activity in brain regions implicated in reward and emotion. Proc. Natl. Acad. Sci. 98: 11818–11823.
  25. Kreuz, G., S. Bongard, S. Rohrmann, et al. 2004. Effects of choir singing or listening on secretory immunoglobulin A, cortisol, and emotional state. J. Behav. Med. 27: 623–635.
  26. Stefano, G.B., W. Zhu, P. Cadet, et al. 2004. Music alters constitutively expressed opiate and cytokine processes in listeners. Med. Sci. Monit. 10: MS18–MS27.
  27. Menon, V. & D.J. Levitin. 2005. The rewards of music listening: response and physiological connectivity of the mesolimbic system. Neuroimage 28: 175–184.
  28. Craig, D.G. 2005. An exploratory study of changes during chills induced by music. Musicae Scientiae 9: 273–287.
  29. Alcaro, A., R. Huber & J. Panksepp. 2007. Behavioral functions of the mesolimbic dopaminergic system: an affective neuroethological perspective. Brain Res. Rev. 56: 283–321.
  30. Klockars, M. & M. Peltomaa. 2007. Music Meets Medicine. Acta Gyllenbergiana VII. The Signe and Ane Gyllenberg Foundation. Helsinki.
  31. Grewe, O., E. Magel, R. Kopiez & E. Altenmuller. 2007. Listening to music as a re-creative process: physiological, psychological, and psychoacoustical correlates of chills and strong emotions. Music Percept. 24: 297–314.
  32. Guhn, M., A. Hamm & M. Zentner. 2007. Physiological and musico-acoustic correlates of the chill response. Music Percept. 24: 170–180.
  33. Panksepp, J. & C. Trevarthen. 2009. The neuroscience of emotion inmusic. InCommunicativeMusicality. S.Malloch, C. Trevarthen, Eds.: 105–146. OUP.
  34. Urbain, O. Ed. 2007. Music and Conflict Transformation: Harmonies and Dissonances in Geopoilitics. Tauris.
  35. O’Connell, J. & S. E.-S. Castelo-Branco. 2010. Music and Conflict. University of Illinois Press.
  36. Robertson, C. 2010. Music and conflict transformation in Bosnia: constructing and reconstructing the normal. Music Arts Action 2: 2.
  37. Cacioppo, J.T. 2002. Social neuroscience: understanding the pieces fosters understanding the whole and vice versa. Am. Psychologist 57: 819–831.
  38. Brune, M., H. Ribbert & W. Schiefenhovel. 2003. The Social Brain: Evolution and Pathology. Wiley & Sons. Hoboken, NJ.
  39. Cacioppo, J. T. & G.G. Berntson. 2004. Social Neuroscience: Key Q14 Readings. Psychology Press.
  40. Wolpert, D. & C. Frith. 2004. The Neuroscience of Social Interactions: Decoding, Influencing, and Imitating the Actions of Others. OUP.
  41. Cozolino, L. 2006. The Neuroscience of Human Relationships: Attachment and the Developing Social Brain. W. W. Norton.
  42. de Haan, M. & M.R. Gunnar. 2009. Handbook of Developmental Social Neuroscience. The Guilford Press.
  43. Decety, J. & W. Ickes. 2009. The Social Neuroscience of Empathy. MIT press. Cambridge.
  44. Decety, J. & J.T. Cacioppo. 2011. Handbook of Social Neuroscience. OUP. New York.
  45. Molnar-Szakacs, I.&K.Overy. 2006.Music and mirror neurons: from motion to ‘e’motion. Soc. Cogn. Affect. Neurosci. 1: 235–241.
  46. Overy, K. & I. Molnar-Szakacs. 2009. Being together in time: musical experience and the mirror neuron system. Music Percept. 26: 489–504.
  47. Macintyre, D. 2006.Music therapy: The pied piper of Balata. The Independent (UK). October 30, 2006.
  48. Bradley, R. 2010. No Man’s Band. Working Paper. University of Edinburgh

Може бути цікаво: